Бруно Шульц - Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича

У тиші тих ранкових годин, протягом яких дозрівала спека, батько сподівався знайти щасливий і натхненний прийом, який був йому необхідний для завершення листа до панів Християна Зайпеля і Синів, механічні прядильні і ткальні. Це була жорстка відсіч, дана необґрунтованим претензіям згаданих панів, репліка, перервана якраз у вирішальному місці, де стиль листа мав увінчатися міцною й дотепною родзинкою, завдяки якій відбулося б електричне замикання, відчутне в легкому внутрішньому трепеті, після чого той-таки стиль міг уже тільки понижатися — розмашистим елегантним зворотом, заключним і рішучо однозначним. Батько відчував форму тієї родзинки, яка проте вже кілька днів кудись вислизала, він майже тримав її пальцями, все ще невловну. Йому бракувало тієї миті щасливого гумору, моменту легкої відв’язки, щоб узяти штурмом перешкоду, об яку він щоразу розбивався. Знову і знову він сягав по чистий аркуш, сподіваючися з нового розбігу подолати проблему, що наразі кпила з його зусиль.

Тим часом крамниця поступово заповнювалася продавцями. Вони заходили, розчервонілі від ранкового жару, здалека обходячи батьків стіл, у бік якого зиркали з тривогою та нечистою совістю.

Сповнені почуттями провини і слабкості, вони відчували на собі тягар його мовчазного невдоволення, якому нічого не могли протиставити. Ніщо не могло вблагати цього закритого у своїх клопотах шефа, жодною старанністю неможливо було його задобрити — зачаєного, ніби скорпіон, при столі, з-над якого він ядуче поблискував окулярними скельцями і шарудів, ніби миш, паперами. Його збудження наростало, неясна пристрасть сильнішала в міру того, як дедалі сильнішав сонячний жар. Прямокутник сяйва на підлозі палав. Металево-лискучі польові мухи блискавками протинали вхід до крамниці, на мить обсідали поверхню дверей, ніби надмухані з металевого скла — скляні бульбашки, видихнуті з гарячої люльки сонця, зі скляної гути цього полум’яного дня, з розведеними, сповненими летом і хижістю крильцями присідали і знову мінялись місцями в шалених зиґзаґах. У світлому прямокутнику дверей мліли в сяйві липи міського парку, віддалена менша костельна дзвіниця бовваніла, здавалося, цілком близько в цьому прозорому і тремкому повітрі, ніби в окулярі бінокля. Бляшані дахи палали. Над світом підносилася велетенська золота баня спеки.

Батькове роздратування росло. Він безпорадно роззирався — зболено скорчений, вигнутий бігункою. В роті йому гірчило сильніше за полин.

Спека наростала, вигострювала злостивість мух, іскрилася у світляних цятках на їхніх металевих тільцях. Прямокутник світла дійшов до батькового стола, і папери горіли, мов Апокаліпсис [194] А п о к а л і п с и с — одна з частин «Нового Заповіту», що містить опис світового кінця або в переносному значенні — монументальне зображення катастрофи. . Очі, залиті надміром світла, вже не могли втримати його білої однотонності. Крізь товсті хроматичні скельця [195] Х р о м а т и ч н і с к е л ь ц я — окуляри з товстими лінзами, що розщеплюють світло. батько бачить усі предмети обрамленими пурпуром, у фіолетово-зелених обводах, і ним заволодіває розпач від цього вибуху кольорів, цієї анархії барв, яка шаленіє над світом у світляних оргіях. Його руки тремтять. Піднебіння гірке й сухе, мов перед нападом недуги. Зачаєні у шпаринах зморщок очі уважно стежать за розвитком подій у приміщенні.

Коли опівдні батько, вже на межі божевілля, безсилий від спеки, тремтячи від безпідставного збудження, ретирувався до горішніх кімнат і стеля над нами потріскувала то там, то тут під його зачаєними присіданнями, у крамниці наставала пора відпруження й починалася година полудневої сієсти.

Продавці переверталися на паках із сукном, розбивали на полицях сукняні намети, звішували тканинні гойдалки. Вони розмотували закриті паки й випускали на волю пухнасту, сто разів згорнуту сторічну темряву. Роками залежаний повстяний морок, випущений на волю, наповнював верхні простори запахом іншого часу, запахом минулих днів, терпляче поукладуваних незліченними шарами у давні й холодні осені. Сліпа міль висипалась у стемніле повітря, пучки пір’я та вовни кружляли по всій крамниці впереміш із тим засівом темряви, і глибокий та осінній запах апретури [196] А п р е т у р а (з фр.) — остаточна обробка тканин, шкір, пряжі, хутра і т. ін. з допомогою спеціальних хімічних засобів з характерним запахом. цілком заповнював собою темне стійбище сукна й оксамиту. Таборуючи посеред того стійбища, продавці думали про фіґлі й жарти. Вони давали одні одним тісно й по вуха завиватися в темне прохолодне сукно й так лежали вряд у блаженній нерухомості, під стосами пакувань — живі сувої, сукняні мумії, закочуючи очі з удаваним жахом від власної закляклості. Або ж, буйствуючи, підкидали одні одних аж під стелю на розпростертих скатертинах сукна. Глухе лопотіння тих плахт і хвилювання струшуваного повітря приносило їм шалений захват. Здавалося, ніби вся крамниця зривається в політ, сукна натхненно здіймалися, продавці злітали вгору з розвіяними полами сурдутів, наче пророки у короткострокових вознесіннях. Мати крізь пальці дивилася на всі ці дурощі: розпружений загальний настрій сієсти в її очах виправдовував найгірші вибрики.