Джек Лондон - Біле Ікло (Збірник)

Незнайомець зупинився на сходах і почав прислухатися. Біле Ікло завмер, чекаючи, що буде далі. Сходи вели туди, де були кімнати хазяїна й найдорожчих для нього істот. Біле Ікло наїжачився, але мовчки чекав. Чужак поставив ногу на нижню сходинку і почав підніматися сходами вгору…

І тоді Біле Ікло кинувся на нього. Він зробив це без попередження, навіть не загарчав. Його тіло майнуло в повітрі, й він опинився просто на спині лихого зайди. Біле Ікло завис на його плечах і вчепився зубами в потилицю. Він повис на чужакові всією своєю вагою і вмить повалив горілиць. Обоє гепнули додолу. Біле Ікло відскочив убік, та допіру чоловік спробував звестись на ноги, як він знову кинувся на нього і всадив зуби йому в шию.

Мешканці Сієрра-Вісти прокинулися. До галасливої метушні, що доносилася зі сходів, додався дзенькіт розбитого скла й гуркіт перекинутих меблів, наче там гарцювали полчища чортів. Пролунав постріл з револьвера, за ним другий, третій. Хтось пронизливо скрикнув від жаху й болю. Потім почулося гучне гарчання.

Гамір стих так само раптово, як і виник. Все тривало хвилини зо три. Перелякані мешканці будинку з’юрмилися на горішньому сходовому майданчику. Знизу, з темряви, долинало булькання, наче повітря виходило пухирцями на поверхню води. Часом булькання переходило в сичання, що супроводжувалося жаским посвистом. Але й ці звуки швидко завмерли, і в мороці почулося тільки важке сапання, немов хтось болісно ловив ротом повітря.

Відон Скотт повернув вимикач, і потоки світла залляли сходи й передпокій унизу. Потім він і суддя Скотт обережно спустилися вниз, тримаючи напоготові револьвери. Втім, їхня обережність уже була зайвою: Біле Ікло зробив свою справу. Серед перекинутих і поламаних меблів боком лежала людина, обличчя якої було прикрите руками. Відон Скотт нагнувся, й, прийнявши руки, обернув людину обличчям до світла. Страшенна рана в горлі свідчила про причину його смерті.

— Джим Голл! — сказав суддя Скотт.

Батько й син значуще перезирнулися, потім перевели погляд на Біле Ікло й разом кинулися до нього. Бідолашний пес лежав долі, його очі були заплющені. Коли люди схилилися над ним, він підняв повіки, силкуючись глянути вгору, і насилу ворухнув хвостом. Відон Скотт погладив його, і у відповідь на ласку хазяїна він тихенько загарчав. Ледь чутне гарчання вмить обірвалося. Його повіки здригнулися і заплющились, все тіло відразу охляло, і він простягнувся на підлозі.

— Він покидає нас, бідолаха… — сумно мовив хазяїн.

— Ну, це ми ще побачимо! — бадьоро сказав суддя Скотт і пішов до телефону.

— Як по правді, то в нього один шанс із тисячі, — повідомив хірург, попоравшись із півтори години з Білим Іклом.

Перші сонячні промені, що заглянули у вікна й перемогли електричне світло, зібрали біля хірурга всю родину, яка прийшла послухати, що він скаже про Біле Ікло.

— Перелом задньої ноги, — провадив той. — Зламано три ребра, і принаймні одне з них прохромило легеню. Він утратив багато крові. Можливо, є ще якісь внутрішні пошкодження, здається, його гамселили ногами. Я вже не кажу про те, що всі три кулі прошили його наскрізь. Він має… та ні, один шанс на тисячу — це, мабуть, занадто оптимістично. У нього немає й одного шансу на десять тисяч.

— Але й цього шансу не можна втратити! — вигукнув суддя Скотт. — Я заплачу, хоч скільки б це коштувало! Треба зробити рентген — все, що потрібно, все можливе зробіть… Відоне, телеграфуй негайно в Сан-Франциско докторові Нікольсу. Ви не ображайтеся, докторе, ми вам віримо, але для цього собаки треба зробити все, що тільки можна.

— Ну, зрозуміло, зрозуміло! Собака цього заслуговує. Його треба доглядати, як людину, як хвору дитину. І контролюйте температуру. О десятій я знову навідаюсь.

Біле Ікло й справді доглядали, як людину. Доньки судді обурено відкинули пропозицію найняти доглядальницю й самі робили все необхідне для нього — старанно, самовіддано й трепетно. І Біле Ікло відвоював у життя той єдиний шанс із десяти тисяч, на який майже не сподівався хірург.

Але хіба можна дорікати хірургові за його невіру? Досі він лікував і оперував розбещених цивілізацією людей, нащадків багатьох зніжених поколінь. Порівняно з Білим Іклом усі вони були тендітні, слабкі й не уміли чіплятися за життя. А Біле Ікло був вихідцем із Дикої Землі, де кволі не виживають і гинуть, позбавлені будь-якого захисту. Ні його мати, ні батько не були слабкими, так само, як і їхні предки. Дика Земля нагородила Біле Ікло залізним організмом і живучістю, й він чіплявся за життя усім своїм єством, духом і тілом, і так завзято, як усі живі створіння за прадавньої пори.