Жорж Санд - Консуело

Коккі Джоакіно (1715–1804) — оперний співак. Викладав музику у Венеції та в Лондоні.

Буїні Джузеппе Марія (бл. 1695–1739) — поет і композитор, представник опери-буфу, яка зароджувалася в Італії на початку XVIII століття.

Ґалуппі Бальдассаре (1706–1785) — композитор і капельмейстер, один із найвидатніших майстрів опери-буфу. Значну кількість його творів написано на лібрето Ґольдоні. Працював у багатьох містах Європи, в тому числі в Петербурзі, де в 1743–1748 pp. керував придворною співочою капелою.

Кьодзетто (справжнє ім'я — Джованні Кроче, бл. 1537–1609) — плодовитий венеціанський композитор, який писав мадригали, канцонети, гумористичні пісеньки (капричі).

Мартіні Джованні Баттіста (1706–1784) — композитор і теоретик контрапункту, автор тритомної «Історії музики».

Дуранте Франческо (1684–1755) — неаполітанський композитор і педагог, писав переважно церковну музику.

Монтеверді Клаудіо (1567–1643) — найвидатніший італійський композитор XVII ст. Створив новий тип опери, що відзначалася емоційною схвильованістю, глибиною музично-психологічних характеристик, багатством ансамблевих і аріозних форм.

Марчелло Бенедетто (1686–1739) — композитор і поет. Писав опери, кантати, меси, ораторії; уславився написанням музики до 50-ти псалмів, перекладених віршами Джіроламо Асканіо Дзустіньяні. Є автором сатири «Модний театр» (бл. 1720 p.), написаної у формі іронічних порад оперним композиторам.

Лео Леонардо (1694–1744) — неаполітанський оперний композитор, який виявив себе як у жанрі опери-серіа, так і в жанрі опери-буфу.

Нехай твій поцілунок буде жертовним вогнем на вустах Ісайї… — До Ісайї, якому належало стати пророком, явився серафим з палаючим вугіллям у руці і, доторкнувшись до його вуст, очистив його від гріха (Ісайя, VI, 6–7).

…тричі уславив — і як композитор, і як письменник, і як державний діяч. — Див. прим, до стор. 56. (Марчелло).

«І cieli immensi narrano» — цей псалом Марчелло не раз виконувала подруга Жорж Санд — знаменита співачка Поліна Віардо.

Свята Тереза (Тереза де Сепеда-і-Аумада, 1515–1582) — іспанська письменниця, черниця. Представниця католицької містики, що проповідувала ідею безпосереднього спілкування людини з Богом. Зазнала переслідувань інквізиції. 1622 р. була приєднана Папою Римським до святих.

Фаустіна — імя Бордоні-Ґассе (1710–1781), знаменитої співачки, дружини композитора Йоґанна-Адольфа Ґассе. Співала на сценах Венеції, Неаполя, Дрездена і Лондона.

Романіна — «Римляночка» — прізвисько співачки Маріанни Бульґаріні (1688–1734).

Куццоні Франческа (1700–1770) — видатна співачка, яка виступала з величезним успіхом у Лондоні — спершу в театрі, яким керував Гендель, а потім у театрі його супротивників, суперничаючи з Бордоні-Ґассе. Співала також в Австрії, Італії та Голландії. Померла в злиднях.

…що говорить Порпора про основи неаполітанської школи! — Мається на увазі найбільша композиторська та вокально-виконавська школа кінця XVII–XVIII ст. Найвидатніщі її представники — Скарлатті, Дуранте, Порпора, Лео, Вінчі, Йомеллі, Перґолезе, Чімароза. Одним із провідних оперних жанрів неаполітанської школи, поширених також за межами Італії, була опера-серіа. Сюжети опер запозичувалися з античної історії та міфології, особлива увага зверталася на красу мелодії. Неаполітанська школа сприяла значному піднесенню мистецтва сольного співу, поклавши початок епосі бельканто. Одначе захоплення віртуозністю на шкоду музично-драматичному змісту поступово призвело до кризи опери-серіа. Реакцією на далеку від дійсності героїку опери-серіа стало виникнення в тому ж Неаполі опери-буфу.

Фіоритура (від італ. fioritura — цвітіння) — різноманітні мелодичні прикраси (трелі, групето та ін.), що широко використовувалися в сольному співі, особливо в оперних аріях.

…Медея або Дідона… — Міф про Медею було покладено в основу опери «Медея і Язон» (1726) Джованні Франческо Бруси та опери «Медея впізнана» (1735) Леонардо да Вінчі. Оповідь про Дідону використано в опері Йомеллі «Покинута Дідона» на текст ліричної драми Метастазів.