Дені Дідро - Жак-фаталіст

— Оце вже частина твоїх покупок, на якій ти нічого не втратиш.

Матьє де Фуржо взяв годинника й дві золоті скриньки, вартість яких мав зразу принести мені; решту взяв Лебрен до себе на схов. Я поклав у кишеню чудовий гарнітур із манжетами. То була одна з квіток того букета, що я мав подарувати. Матьє де Фуржо вмить вернувся з шістдесятьма луї, десять він вивернув собі, а я одержав п'ятдесят. Він сказав мені, що не продав ні годинника, ні двох скриньок, але заставив їх.

Жак. Заставив?

Пан. Так.

Жак. Я знаю де.

Пан. Де?

Жак. У панни з реверансами, у Брідуа.

Пан. Це правда. З парою манжет та гарнітуром я взяв іще гарненьку каблучку та до неї скриньку з мушками, викладену золотом. У гаманці я мав п'ятдесят луї, і ми з шевальє тішились та раділи.

Жак. От і гаразд. У всьому цьому тільки одне мене цікавить: Лебренова некорисливість. Хіба таки він не взяв ніякої участі у здобичі?

Пан. Та ви глузуєте, Жаку, ви не знаєте пана Лебрена! Я запропонував йому подякувати за послугу, він розгнівавсь і відповів, що я вважаю його, мабуть, за якогось Матьє де Фуржо і що він ніколи не простягав руку.

— Мій любий Лебрен завжди такий! — скрикнув шевальє. — Але сором нам був би, якби він був чесніший від нас…

І вмить він узяв з нашого краму дві дюжини носовичків та штуку серпанку й примусив його прийняти їх для дружини та дочки. Лебрен почав розглядати носовички й серпанок, які здалися йому такими чудовими й тонкими. Подарунок був запропонований так люб'язно, і йому випадала така близька нагода віддячити нам продажем речей, які в нього лишилися, що він дав себе переконати; і ми рушили, щодуху помчали візником до житла тієї, яку я кохав і якій призначені були гарнітур, манжети й каблучка. Подарунок мав величезний успіх. Вона була чарівна. Зразу приміряла гарнітур і манжети; каблучка ніби зроблена була на її палець. Повечеряли весело, як ти й гадаєш.

Жак. І ви заночували там?

Пан. Ні.

Жак. Невже шевальє?

Пан. Здається.

Жак. Якщо й далі вас так скубтимуть, ваших півсотні луї ненадовго стане.

Пан. Атож. Через тиждень ми рушили до Лебрена подивитись, що дала нам решта наших речей.

Жак. Нічого або мало. Лебрен був сумний, напався на Мерваля й панну з реверансами, назвав їх дурисвітами, негідниками, шахраями, ще раз зарікся будь-коли з ними мати справу й дав вам сім-вісім сотень франків.

Пан… Приблизно; вісімсот сімдесят ліврів.

Жак. Отож, якщо я вмію трохи рахувати, вісімсот сімдесят ліврів від Лебрена, п'ятдесят луї від Мерваля чи Фуржо, гарнітур, манжети й каблучка, хай ще п'ятдесят луї, — оце й усе, що ви дістали за свій крам на дев'ятнадцять тисяч шістсот сімдесят п'ять ліврів. Чорт, чиста робота! Мав рацію Мерваль: не щодня маєш діло з такими гідними людьми.

Пан. Ти забуваєш манжети, що взяв по своїй ціні шевальє.

Жак. Бо й шевальє вам про них ніколи не згадував.

Пан. Погоджуюсь. І про дві золоті скриньки та годинника, що заставив Матьє, ти теж нічого не кажеш.

Жак. Бо не знаю, що про них сказати.

Пан. Тим чарам прийшов строк векселям.

Жак. А гроші не прийшли ні вам, ні шевальє.

Пан. Я змушений був ховатися. Повідомили моїх батьків; один з моїх дядьків приїхав до Парижа. Він подав на всіх цих шахраїв заяву до поліції. Цю заяву передано одному урядовцеві, а цей урядовець був підкупленим заступником Мерваля. На заяву відповіли, що справа юридично правильна і що поліція тут безсила. Позичальник, якому Матьє заставив дві золоті скриньки й годинника, заклав позов на Матьє. Я втрутився у процес. Судові витрати були такі величезні, що після продажу годинника й скриньок бракувало ще п'ять-шість сотень франків, яких не було чим сплатити.

Ви в це не вірите, читачу. Так я розкажу вам, що якийсь час тому помер мій сусіда-лимонадник і покинув двох бідних малолітніх сиріт. До небіжчика з'явився комісар, наклав печать. Зняли печать, списали майно, продали, дістали з продажу вісімсот-дев'ятсот франків. Із цих дев'ятисот франків, коли стягли судові витрати, на кожну сироту лишилося по два су. їм дали кожній два су в руки й відвели до шпиталю.

Пан. Це гидота.

Жак. А так воно й досі.

Пан. Тим часом помер мій батько. Я сплатив векселі й вийшов зі схованки, де, треба віддати їм належне, шевальє та моя кохана досить вірно підтримували мені товариство.

Жак. І ви точнісінько так, як і раніш, закохані в шевальє та свою кралю, але ваша краля гне кирпу вище, ніж коли-небудь.