Дені Дідро - Жак-фаталіст

Я не маю наміру й надалі марнувати біля її ніг час, достаток і зітхання, що їх міг би використати з більшою користю. Перекажи останні слова панні Агаті, а попередні — її батькам… Або наші стосунки припиняться, або хай приймають мене інакше і панна Агата хай поводиться зі мною краще, ніж робила це досі. Погодьтеся, шевальє, коли ви знайомили мене з нею, ви дали мені надію на певну сталість стосунків, чого я не знайшов. Шевальє, ви мене трохи ошукали.

Шевальє. їй-богу, я теж ошуканий. Хто б міг подумати, що ця легковажна пустунка, вільна та весела, покаже себе драконом чесноти?

Жак. Ото чорт! Вухам своїм, пане, не вірю. Так і ви були сміливий раз у житті?

Пан. Бувають такі дні. Допекла мені пригода з лихварями, ховання в Сен-Жан-де-Латрані від панни Брідуа, а найгірше — Агатина суворість. Обридло вже мені жданиками годуватися.

Жак. І що ж зробили ви після того, як звернулися з такою сміливою мовою до свого приятеля, шевальє де Сент-Уена?

Пан. Додержав слова, припинив одвідини.

Жак. Bravo, bravo, mio саго maestro! [294] Браво, браво, мій любий пане (італ.).

Пан. Минуло два тижні, і я нічого не знав би, якби не шевальє, що достотно повідомляє мені про наслідки моєї відсутності в родині і заохочує мене і далі так триматися. Він казав мені:

«Починають дивуватися, переглядаються, говорять, питають одне одного про причини твого незадоволення. Дівчинка вдає гідність, каже з робленою байдужістю, під якою легко побачити, що вона вражена: «Того добродія не бачимо, мабуть, тому, що він не хоче, щоб його бачили; на добрий час, це його справа…» І потім обкрутиться, починає наспівувати, підходить до вікна, вертається, але з червоними очима. Усі помічають, що вона плакала.

— Що — вона плакала!

— Потім сідає, бере свою роботу, хоче працювати, але не працює. Усі розмовляють, вона мовчить. її хочуть розважити, вона сердиться. Пропонують їй гру, прогулянку, виставу — вона погоджується, а коли все готове, їй чогось іншого захочеться, та зразу й перехочеться. О, та ти, бачу, хвилюєшся! Нічого більш не скажу.

— Так ви, шевальє, гадаєте, що, якби я знову з'явився…

— Гадаю, що ти був би дурень. Треба стояти на своєму, треба бути сміливим. Якщо вернешся некликаний, ти загинув. Тих людців треба провчити.

— А як мене не покличуть?

— Покличуть.

— А як не покличуть дуже довго?

— Покличуть невдовзі. Такого, як ти, нелегко замінити. Якщо ти повернешся сам, тебе картатимуть, примусять дорого заплатити за свій вибрик, накладуть на тебе яку тільки самі схочуть повинність і ти муситимеш скоритися, муситимеш схилити коліна. Чим хочеш бути — паном чи рабом, і то рабом упослідженим? Вибирай. Щиро сказати, твої заходи були надто поспішні, у цьому закоханого не переконаєш, але що зроблено, то зроблено, і коли з того можна добути добру користь, не треба дати маху.

— Вона плакала!

— То що ж? Краще хай вона плаче, ніж ти.

— А як мене не покличуть?

— Покличуть, кажу тобі. Коли я приходжу, про тебе не згадую, ніби тебе на світі немає. Мені закидають, я поза вухами пускаю. Нарешті питають, чи бачив я тебе. Я відповідаю байдуже — так або ні, потім вони говорять про інше, але невдовзі знову вертаються до твого зникнення. Першим словом прохоплюється або батько, або мати, або тітка, або Агата, і починається: «Після того як ми виявили до нього таку уважність! Таку участь узяли в його останній справі! Після такої приязні з боку моєї небоги! Чемностей, якими я ущедряв його! Його власних запевнень у прихильності! Як після цього вірити людям!.. Відчиняйте після цього свою господу тим, хто приходить знайомитися!.. Вірте приятелям!..»

— А що ж Агата?

— Вони просто приголомшені, запевняю тебе.

— А що ж Агата? — я питаю вас.

— Агата відводить мене набік і каже: «Шевальє, що з вашим приятелем? Ви розумієте що-небудь? Ви стільки разів запевняли мене, що він мене кохає. Ви, певно, вірили в це, та й чому б не вірити? Я сама вірила!..» І потім спиняється, голос у неї тремтить, очі зволожуються… Е, та й з тобою, бачу, те саме робиться! Не казатиму тобі більш нічого, це вирішено. Бачу, чого тобі хочеться, та тільки не буде цього, ні в якому разі. Коли ти зробив уже дурницю, що покинув їх з доброго дива, то я не хочу, щоб ти ще збільшив цю дурницю, кинувшись їм на шию. Треба використати цей випадок, щоб посунути вперед твої справи з панною Агатою! Хай вона побачить, що не тримає тебе так міцно, щоб ти не вирвався, якщо тільки вона не пильнуватиме тебе обачніше. Після того, що ти зробив, та ще руки їй цілувати! Але руку на серце, ми ж друзі, і ти можеш, не бувши нескромному, порозумітися зі мною. Справді, ти нічого від неї не дістав?