Дені Дідро - Жак-фаталіст

Потім знову підходить до Мерваля, напосідає ще завзятіше. Давши себе на розтерзання, Мерваль каже:

— У мене найдурніше у світі серце, не можу бачити людей у скруті. Мені спала одна думка.

Шевальє. Яка думка?

Мерваль. Чому б вам не взяти краму?

Шевальє. Він у вас є?

Мерваль. Ні, але я знаю жінку, яка вам його дасть, чесну й порядну жінку.

Лебрен. Так, але вона постачить нам лахміття, за яке добряче злупить, а ми чи збудемо його.

Мерваль. Аж ніяк, то будуть прегарні тканини, золоті та срібні коштовності, різноманітні шовкові тканини, перли, самоцвіти. На цих речах важко втратити. Ця добра душа задовольниться малим, бо крам той випадковий, дешево їй обходиться. Зрештою, подивіться самі, за огляд грошей не правлять…

Я сказав Мервалеві й шевальє, що продавати крам мені не личить і коли б навіть таке полагодження справи не було мені відразливе, моє становище не дає мені часу скористатися з нього. Послужливі Лебрен і Матьє де Фуржо скрикнули в один голос:

— За цим діло не стане, ми за вас продамо. Це клопоту на якихось півдня…

І засідання відкладено до післяполудня в пана де Мерваля, який, б'ючи мене злегка по плечі, казав мені солодко й переконливо:

— Я дуже радий прислужитися, пане, але послухайте мене, не робіть часто таких позичок. Вони завжди кінчаються розоренням. У нашому краї вам хіба що дивом якимось трапиться ще раз мати діло з такими чесними людьми, як добродії Лебрен та Матьє де Фуржо…

Лебрен і Фуржо де Матьє чи Матьє де Фуржо подякували йому, вклонившись, і сказали, що він дуже добрий, що досі вони старались провадити свою маленьку комерцію совісно і за це їх нема чого хвалити.

Мерваль. Ви помиляєтесь, панове, бо в кого ж тепер є совість? Спитайте в пана шевальє де Сент-Уена, він мусить на цьому трохи розумітися…

От ми вийшли від Мерваля, який на сходах спитав нас, чи може на нас розраховувати й закликати свою торговку. Ми відповіли йому ствердно і пішли вчотирьох обідати до сусідньої корчми, чекаючи години побачення.

Обід замовив Матьє де Фуржо. За десертом до нашого столу підійшло двоє дівчаток з лірами. Лебрен посадив їх до столу, їх почастували, завели з ними балачку, попросили заграти. Поки троє моїх гостей підмовяли одну з них собі на розвагу, її товаришка, що була поруч мене, шепнула мені:

— Ви в дуже поганому товаристві, пане. Серед цих людей немає жодного, що не був би записаний у червоній книзі. [293] Поліційний реєстр.

Призначеної години ми покинули корчму й пішли до Мерваля. Забув сказати тобі, що цей обід вичерпав мій і шевальє гаманець і що по дорозі Лебрен сказав шевальє, а він мені переказав, що Матьє де Фуржо вимагає десять луї комісійного, що це найменше, скільки можна йому дати, що, коли він буде задоволений нами, ми матимемо крам зовсім дешево і що ми легко покриємо цю суму з продажу.

От ми в Мерваля, де торговка вже випередила нас зі своїм крамом. Панна Брідуа (так її звали) обсипала нас чемностями та реверансами і розклала перед нами тканини, мережива, каблучки, діаманти, золоті скриньки. Ми всього взяли. Ціну визначали Лебрен, Матьє де Фуржо та шевальє, а Лебрен записував. Підсумок виносив дев'ятнадцять тисяч сімсот сімдесят п'ять ліврів, на які я збирався уже дати розписку, коли панна Брідуа сказала мені, зробивши реверанс (бо вона ніколи ні до кого не зверталась без реверансу):

— Ви, пане, сплачуватимете ваші розписки в строк?

— Безперечно, — відповів я.

— У такому разі, — сказала вона, — вам байдуже, що дати мені: розписки чи векселі?

На слові «вексель» я зблід. Шевальє помітив це й сказав панні Брідуа:

— Векселі, пані! Але ж векселі йдуть в обіг і невідомо, до яких рук вони потраплять.

— Ви жартуєте, пане шевальє. Ми ж розуміємося трохи, яка шана належить особам вашого рангу…

Вона добуває з кишені блокнота, читає силу прізвищ усякого стану й становища. Шевальє підходить до мене й каже:

— Векселі! Це річ до біса серйозна. Міркуй, що маєш робити. Ця жінка здається мені чесною. До того ж ще перед строком ти будеш при грошах або я.

Жак. І ви підписали векселі?

Пан. Атож.

Жак. Батьки, коли їхні діти їдуть до столиці, мають звичай брати з них невеличку присягу. Не водіться з поганим товариством, догоджайте начальникам ретельним виконанням обов'язків, держіться своєї віри, цурайтеся дівчат лихої поведінки, усяких пройдисвітів, а над усе — не підписуйте векселів.

Пан. Що ж поробиш, я зробив, як усі: перше, про що я забув, так це про батькову науку. Отож постачили мені краму на продаж, але нам треба було грошей. Було там кілька пар прегарних манжет з мереживом. Шевальє взяв їх по своїй ціні, сказавши мені: