Дені Дідро - Жак-фаталіст

— Він добрий?

— Чудовий.

— Повнолітній?

— Цілковито.

— Це син?

— Син.

— Чи знаєте, що наші останні дві справи…

— Говоріть тихіше.

— Батько?

— Багатий.

— Старий?

— І немічний.

Лебрен голосно:

— Слухайте, пане шевальє, я не хочу більш ні в що втручатися, це завжди призводить до прикрих наслідків. Це ваш приятель, на добрий час! Він виглядає цілком порядною людиною, але…

— Любий Лебрене!

— У мене немає грошей.

— Але ви маєте знайомства!

— То все дурисвіти, шахраї неприторенні. Вам ще не обридло, пане шевальє, плутатись у їхніх лапах?

— Нужда закон змінює.

— Нужда, що вас штовхає, це гра, зальоти, краля.

— Любий друже…

— Я завжди слабий, як дитя, а ви хоч із кого зробите кривоприсяжника. Ну, подзвоніть же, треба довідатись, чи вдома Фуржо… Ні, не дзвоніть, Фуржо поведе вас до Мерваля.

— Чому не ви?

— Я? Я заприсягся, що той огидний Мерваль не працюватиме ні для мене, ні для моїх друзів. Ви мусите поручитися за цього пана, який, може, й справді чесна людина, я поручуся за вас перед Фуржо, а Фуржо поручиться за мене перед Мервалем…

Тим часом увійшла покоївка, кажучи:

— Це до пана Фуржо?

Лебрен (до покоївки). Ні, це ні до кого… Пане шевальє, я не можу, ніяк не можу.

Шевальє його обнімає, голубить:

— Мій любий Лебрене, друже любий…

Я підходжу, долучаю і своє прохання:

— Пане Лебрене! Пане-добродію!..

Лебрен дає себе переконати. Покоївка, що посміхалась на цю комедію, іде геть і вмить з'являється з клишоногим, заїкуватим чоловічком у чорному вбранні, із ціпочком у руці, із сухим, зморшкуватим обличчям та жвавими очима. Шевальє повертається до нього й каже:

— Ну, пане Матьє де Фуржо, нам не можна й хвилинки гаяти. Ведіть нас мерщій…

Фуржо, ніби не слухаючи його, розв'язував замшевий гаманець.

Шевальє (до Фуржо). Ви жартуєте, це наша справа…

Я підходжу, виймаю екю і даю його шевальє, а він — покоївці, провівши їй рукою під підборіддям. Тим часом Лебрен казав до Фуржо:

— Я вам забороняю вести туди цих добродіїв.

Фуржо. А чому, пане Лебрене?

— Це шахрай, це дурисвіт.

— Я знаю, що пан де Мерваль… Але без гріха та без лиха не проживеш. Та я й не знаю, у кого, крім нього, є зараз гроші.

Лебрен. Робіть що знаєте, пане Фуржо. Панове, я вмиваю руки.

Фуржо (до Лебрена). Хіба ви не підете з нами, пане Лебрене?

Лебрен. Я? Боронь Боже! Це негідник, якого мої очі більш не бачитимуть.

Фуржо. Але без вас ми нічого не зможемо зробити.

Шевальє. Це правда. Ходімо, мій любий Лебрене, ідеться про послугу мені, ідеться про допомогу порядній людині, що потрапила в скруту. Ви мені не відмовите, ви підете.

Лебрен. Що б я пішов до Мерваля! Я! Я!

Шевальє. Так, ви, ви підете задля мене…

Під тиском прохань Лебрен дає себе повести, і от ми — я, Лебрен, шевальє та Матьє де Фуржо — рушаємо. Шевальє по-приятельськи б'є Лебрена по руці й каже мені:

— Це чудова людина, найпослужливіша у світі, найкращий знайомий…

Лебрен. Мабуть, пан шевальє зробив би мене навіть фальшивомонетником…

От ми у Мерваля.

Жак. Матьє де Фуржо…

Пан. Що ти хочеш цим сказати?

Жак. Матьє де Фуржо!.. Хочу сказати, що пан шевальє де Сент-Уен знає тих людців на ім'я та прізвище і що він — махляр, який знається з тією поганню.

Пан. Може, ти й мав би рацію… Годі знайти людину лагіднішу, чемнішу, чеснішу, ввічливішу, милосерднішу, спочутливішу, некорисливішу, як пан де Мерваль. Коли було встановлено мою повнолітність і спроможність, пан де Мерваль прибрав щирого та сумного виразу обличчя і сказав нам зворушено, що він у розпачі, що цього ранку він був змушений порятувати одного свого приятеля в пекучій скруті і що зараз у нього на гроші сухо. Потім додав, звертаючись до мене:

— Не нарікайте на себе, пане, що не прийшли раніше. Мені гірко було б вам відмовити, але я зробив би це: дружба передусім…

Ми всі приголомшені. Шевальє, сам Лебрен і Фуржо навколішках благають де Мерваля, а пан де Мерваль каже їм:

— Ви всі мене, знаєте, панове. Я люблю допомогти і стараюсь не псувати враження від своїх послуг, примушуючи їх випрошувати. Але, слово честі, у мене в хаті чотири луї…

У мене був вигляд, як у людини, якій зачитали вирок. Я сказав шевальє:

— Ходімо, шевальє, ці добродії нічим не зможуть нам допомогти…

А шевальє, відвівши мене вбік, мовив:

— Ти подумай, завтра ж її іменини. Я сказав їй, попереджаю тебе, і вона чекає від тебе якогось подарунка. Ти її знаєш: це не значить, що вона корислива, але, як і всі вони, не любить помилятися у своїх сподіванках. Вона вже похвалилася цим батькові, матері, тіткам, подругам, і не мати чого показати їм після цього — це ж поразка!..