Арістофан - Комедії

Радник

А хіба ж і мужчини не сивіють теж?

Лісістрата

Бачить Зевс, це ніяк не те саме.

Хоч і сивий додому повернеться муж,

а дівча за дружину він візьме.

А жіночого віку — недовга пора,

і якщо не взяли її вчасно,

То ніхто не одружиться з нею пізніш,

і сидить вона й марно ворожить.

Радник

620Та, звичайно, у кого ще сили міцні…

Лісістрата

Ще й оцей буде вчить! І коли ти помреш?

Вже могила готова — купуй лиш труну!

А медяника я приготую сама!

Ось пов'язку візьми похоронну.

Калоніка

І від мене оце ось на саван візьми.

Лісістрата

І візьми ще від мене віночок оцей.

Що ж стоїш ти і ждеш? До човна поспішай!

Тебе кличе Харон, —

Не затримуй йому переправи.

Обвивають Радника стрічками.

Радник

630І як мені таку образу стерпіти?

От бачить Зевс, — до ради попрямую я, —

Хай всі побачать, що зі мною зроблено.

Лісістрата

Не любо, що тебе ми не оплакали?

Та постривай, на третій день ранесенько

Ми поминки тобі потрібні справимо!

Всі виходять.

Хор стариків

Нам не слід без діла спати — громадяни вільні ми.

Приготуймося, мужчини, до нелегкої борні.

Пахне тут більшим злом,

Гірших слід ждати справ,

640Ніж здавалося раніш.

Гіппієву тиранію відчуваю ясно я,

Ой, боюсь, надійшли

Від лаконян сюди,

За намовою Клісфена, злоумисливі мужі

І жінок, богам огидних, встигли хитрістю підбить

Вкрасти нашу казну!

Чим же я без платні

Відтепер проживу?

Провідця стариків

Жах який! Жінки безтямні мають вчити громадян,

650Про щити і мідну зброю щось базікають вони,

Ще й беруться нас мирити із лаконськими людьми!

А їм вірити — що вовку, як роззявить пащу він.

Громадяни! Тиранії проти нас плететься сіть.

Та не дам тирану мною керувати — вбережусь.

Гострий меч під віттям мирта я носитиму весь час,

З зброєю на ринок вийду, наче Арістогітон.

Поруч з ним я гідний стати, —

бо презлющій бабі цій,

Що й богам вже остогидла, дати в зуби хочу я.

Зчиняється бійка.

Хор жінок

Отепер і мати дома не пізнає вже тебе.

660Відкладім, бабуні милі, і своє одіння ми.

Вам тепер мовлю я,

Рать старих громадян,

В честь країни батьків,

Що у радості і щасті змалку виховала нас,

Літ семи я була —

Вже носила я шерсть,

В десять років я молола для владичиці зерно,

Вся в червоному, в Бравроні за ведмедицю була.

Ставши красним дівчам,

670У коші над чолом

Грона смокв я несла.

Провідця жінок

Як порадою державі можу я допомогти, —

Хоч я й жінкою родилась, не гордуйте мною ви.

Адже й я у спільну справу

вклад свій кращий принесла, —

Наче неба дар прекрасний, я синів вам оддаю.

Ви ж, старі і жалюгідні, що даєте місту ви?

Кажуть, ви перевели вже прадідів мідійський скарб,

А самі й податків навіть у скарбницю не внесли.

Ще дождемо, доведете до загибелі ви нас!

Ще ви смієте щось мимрить? Як зачепить хто мене,

Цим нестоптаним котурном так і дам у зуби я.

Знову бійка.

Хор стариків

Ну, хіба ж це не лихе насильство?

І щодалі їх зухвалість більшає, як видно.

Боронитися нам треба, поки ми в крижах міцні.

Скиньмо ж нашу одіж рабську, хай мужами від мужів

Пахне прямо — прикриватись годі фіговим листком!

Виступайте ж, вовконогі, —

Як в Ліпсідрій мчали ми,

Киньмось так і нині в бій!

690Час-бо нам помолодіти, знову тіло окрилить

І стряхнути геть одряхлість

Із старих костей своїх.

Провідця стариків

Якщо ми їм піддамося, як дамо лиш палець їм,

То руками і ногами в нас учепляться вони.

Кораблі вони збудують і в морський похід на нас

Попливуть, немов ефеська Артемісія колись.

А як ні — на конях прийдуть, —

хто опише коней цих,

Хто вправніший в гонах кінських,

як не вершниці-жінки,

Що із сідел не зсковзають! Амазонок пригадай,

700Що мужів воюють кінно, як Мікон їх змалював.

Ех, найкраще б розложити тут їх покотом усіх

І загнати наші свердла в це трухляве колоддя!

Починається гра.

Хор жінок

Будеш злить — клянусь богами,

Вепра нашої відваги я спущу на тебе

І задам такого чосу, що гукатимеш сусід.