Арістофан - Комедії

залишити без розсліду справу.

Радник

Хочу й сам я, от Зевсом клянусь, про одно

щонайперше у них допитатись —

Нащо місто вони захопили святе

і на засуви там зачинились?

Лісістрата

А для того, щоб золото ваше здобуть

і щоб ви воювать перестали.

Радник

510То гадаєш, воюєм за золото ми?

Лісістрата

Так, все лихо заховане в ньому.

Лиш для того, щоб міг наживатись Пісандр

і всі інші, що владу тримають,

Колотнечу весь час учиняють вони…

Задля цього нехай метушаться,

Скільки схочеться їм, тільки золота вже

їм ніколи того не вернути.

Радник

Що ж робити ви будете?

Лісістрата

От запитав!

Ми скарбами почнем керувати.

Радник

Керувати скарбами державними — ви?

Лісістрата

Що ж ти дивного в цьому вбачаєш?

А хіба дотепер не уміли жінки

вашим хатнім добром керувати?

Радник

Ні, це зовсім не те.

Лісістрата

А чому ж це не те?

Радник

Для війни нам потрібні ці кошти.

Лісістрата

В тім-то й річ, що нам зовсім не треба війни.

Радник

А інакше нам як захищатись?

Лісістрата

Ми самі захищати вас будемо.

Радник

Ви?

Лісістрата

Ми, звичайно.

Радник

Оце так нещастя!

Лісістрата

520Хоч-не-хоч, а врятуєшся й ти!

Радник

Ой, страшне ти говориш!

Лісістрата

Не гнівайся марно.

Все одно те, що треба, ми зробим!

Радник

Клянусь вам Деметрою — вийде лиш

кривда!

Лісістрата

Ні, рятунок лише.

Радник

Ми не просим його.

Лісістрата

От тому він ще більш вам потрібний.

Радник

І чого це усі про війну і про мир

почали ви тепер турбуватись?

Лісістрата

Ми розкажемо.

Радник

Швидше кажи, щоб до сліз не дійшло.

Лісістрата

Ну, то слухай уважно.

Постарайся і волі рукам не давать.

Радник

Ой, несила, — нелегко-бо, справді.

Від обурення й гніву утримати їх.

Кал о ніка

Стережись, а то вийде ще гірше.

Радник

(до Каноніки)

Ой, на себе, старизно, накаркаєш ти!

(До Лісістрати) .

Ну, розказуй же!

Лісістрата

Зараз почну я.

На початку війни нам сутужні часи

перетерпіти всім довелося.

Заважала нам скромність жіноча тоді

у діла чоловічі встрявати.

530Навіть ремствувать нам не дозволили ви,

хоч не все нам було до вподоби.

Тільки згодом достоту збагнули ми вас,

адже часто, клопочучись дома,

Нам чувати доводилось, як негаразд

вирішали ви справи великі.

І, глибоко у серці ховаючи сум,

мовби з усміхом, вас ми питали:

«До якої ж угоди про мир ви дійшли,

що в ухвалах своїх записали

Ви на зборах сьогодні?» — «Навіщо вам це?» —

огризнуться до тебе мужчини:

«Знай своєї, мовчи». Ми й мовчали весь час.

Калоніка

Ну, а я не мовчала б ніколи.

Радник

Не мовчала б, то охала й вила б.

Лісістрата

А я — в себе дома, я мовчки сиділа.

Та щодалі про гірші доводилось нам

дізнаватися ваші учинки.

І хотіли ми вас розпитати, чому

нерозсудливо так ви вчинили.

540Та, лиш звисока глянувши, кожен гукав:

«Чи пильнуєш ти пряжі своєї?

Бо гляди, не боліла б тобі голова!

А війна — чоловіча турбота!»

Радник

Справедливо це сказано, Зевсом клянусь!

Лісістрата

Справедливо це? Ах ти, нещасний!

То пораду й тоді ми не годні вам дать,

коли радитесь ви по-дурному?

Та коли на усіх уже людних шляхах

ми почули одверті розмови:

«Вже немає ніде у країні мужчин,

свідок Зевс, не лишилось нікого!»

Лиш тоді ми, всієї країни жінки,

поклялись рятувати Елладу —

І жіночий на те ми з'єднали союз.

Та й чого ще було нам чекати?

І тепер, якщо наших корисних порад

ви натомість послухати згодні

І так само мовчати, як ми перед цим,

то ми вам подамо допомогу.

Радник

550Допомогу? Ви — нам? О, жахливі які

і нестерпні розмови!

Лісістрата

Замовкни!

Радник

Будь ти проклята! Перед тобою б я змовк,

перед поганню з цим покривалом

На дурній голові? О, ніколи в житті!

Лісістрата

Якщо це лиш тобі на заваді,

То візьми вже собі покривало моє

Та навколо чола чепурненько обвинь