Арістофан - Комедії

Почав я пісню; ти її підхоплюєш.

(Співає) .

«Не було ще в Афінах такого мужа…»

Філоклеон

(підхоплює)

«Такого злодюги, пройди такого…»

Бделіклеон

Ти не роби так, бо тебе оглушить він,

Грозитиме, що знищить, умертвить тебе,

1230Засудить на вигнання.

Філоклеон

Хай залякує!

А я, клянуся, заспіваю іншої:

«Злий! Покинь домагатися влади великої!

Ти руйнуєш державу, ведеш до загибелі!»

Бделіклеон

А як Феор, що тут приліг, край ніг твоїх,

Клеона руку взявши, так співатиме:

«Слів Адмета повік не забувай:

добрих люби людей», —

Ти як йому підтягнеш?

Філоклеон

Я ось так почну:

1240«Звиватися лисом гидко,

Двох таборів другом бути —

Соромно».

Бделіклеон

Тоді Есхін, син Селла, муж освічений,

Друг музам, заспіває так у відповідь:

«Грошей і засобів

Ми з Клітагорою

Та фессалійцями…»

Філоклеон

«Перевели без ліку, я з тобою…»

Бделіклеон

Ну, це, я бачу, ти засвоїв здорово.

1250Ходімо ж на бенкет до Філоктемона.

(До раба, що за сценою) .

Гей, хлопче, Крезе,

йди зготуй запаси нам!

Сьогодні п'яні будем.

Філоклеон

Ні, не питиму!

Недобре пити, від вина ж і біди всі:

Розбиті двері, бійка, ребра ламані,

З похмілля потім ще й платити грошики!

Бделіклеон

Такого не буває поміж знатними!

Коли образять, перепросять ввічливо;

Або ти сам дотепне щось розкажеш їм —

Езопову чи сибарітську байку — з тих,

1260Котрі на учтах повідають. Так усе

На жарт обернеш та й додому вернешся.

Філоклеон

Десь тих байок чимало треба вивчити,

Щоб за погані вчинки не платитися.

Бделіклеон

Ходімо ж! Хай ніщо нас не затримує.

Перша половина хору

Часто спритним і кмітливим

я здавався сам собі

І ніколи не дурним.

Ще спритнішим був Аміній,

кучерявий Селла син —

Не гранатами живився; пам'ятаю, раз у раз

В Леогора він гуляв.

1270Тепер збіднів, як Антіфонт!

Був відряджений з посольством

до Фареала, але й там

Із фессалійців

Лиш з голотою водився,

Сам убогий і злиденний, як ніхто із голяків.

Провідця першої половини хору

Автомене, ми щасливцем величаємо тебе:

Вельми здібних до мистецтва

ти сплодив собі дітей!

Перший син, усім приємний,

дуже вчений чоловік,

Чарівний Харіт коханець,

незрівнянний кіфаред;

Другий син — актор чудовий,

трудно кращого знайти;

або третій, Аріфрад, удався

найздібніший серед них.

Сам собою, каже батько, без учителя і книг,

Лиш від мудрої природи, научився третій син

По домах публічних вправно калатати язиком.

Провідця другої половини хору

Дехто каже, що з Клеоном замирився я, коли

Він завзявся проти мене

і термосив, і жахав,

Називав злочинцем лютим.

А як з мене шкуру дер,

То юрба вітала сміхом зойки болісні мої,

І ніхто не дбав про мене,

всі цікавились одним:

Чи, затиснений в лабети,

я ще кину жарт якийсь,

1290Cпостерігши цю байдужість,

я, як мавпа, завиляв;

Та тепер ось, бачте, знову

«одурив лозу кілок».

Ксантій

(вбігає з криком)

О, горе! Черепахи, як я заздрю вам!

Щасливі ви під покришкою вашою!

Від стусанів як мудро, як обачливо

Ви захистили спину черепицею!

А я кийком ось, гляньте, посмугований!

Корифей

Що сталось, хлопче?

(До глядачів) .

Адже «хлопцем» кличемо

Ми й дідуся старого, як наб'ють його.

Ксантій

Чи ж то старий наш не чума, не пагуба?

1300Cеред гостей він був найбезсоромніший,

Хоч був там Лісістрат, Лікон і Антіфонт,

Гіппіл і Теофраст, весь почет Фрініха;

Перевершив усіх він там нахабністю.

Живіт напхавши ласими шматочками,

Скакав, і реготався, і погрюкував,

Як той осел, ячменем нагодований,

Із криком «рабе!» люто одлупив мене.

А Лісістрат на все це так сказав йому:

«На вискочня ти схожий, на осла того,

1310Який допавсь до паші після голоду!»

Старий до нього: «Ти як сарана ота,

В якої плащ обдертий висить клаптями!

Сфенел ти, що одежу з себе випродав!»

В долоні заплескали, Теофраст лише —

Мовляв, не з тих я — покосивсь презирливо.

Старий тоді до нього: «Ти чого, скажи,

Із себе пана строїш, величаєшся?