Арістофан - Комедії

Перша половина хору

1060В дні минулі, в дні далекі

і в танках були ми мужні,

І міцні на війні;

І ніхто, ніхто не міг нас

пересилити в нічім.

Так було колись, було!

Все минуло. Наче крила лебедині,

Білі голови у нас.

Але є в старих руїнах

зерно сили молодої!

Знаю, краща наша старість,

Ніж сучасного юнацтва

Довгі кучері, і постать,

1070І гладкий, широкий зад.

Провідця першої половини хору

Глядачі, коли б хто-небудь зачудовано спитав

Про мою осину постать, перетягнений живіт,

І навіщо нам ці жала, і яка причина їх, —

Все це легко я з'ясую

навіть тим, хто муз не знав.

Тільки ми в країні нашій,

ми, хто має жала ці, —

Діти Аттики, природні, давні жителі її.

Плем'я мужніх, ми багато

потрудилися в боях,

Боронивши рідну землю в час,

як варвар наступав.

Він вогнем обкинув місто,

чорним димом нас душив,

1080Щоб насильно відібрати

наші гнізда й стільники.

Ми списи й щити побрали,

в поле вибігли ту ж мить

І, терпкою люттю п'яні,

дружно з ворогом стялись —

Воїн з воїном, пліч-о-пліч,

гнівно губи гризучи.

Стріли хмарами летіли, заступали сонця світ,

Але нам боги сприяли, на ніч ми перемогли:

Перед тим сова недаром облетіла табір наш!

Утікав безладно ворог, ми погналися услід,

В щоки, в брови їх кололи,

били вістрями у зад.

Ще й тепер у царстві персів

ходить поголоска скрізь:

1090«Що на світі найстрашніше?

Гнів аттицької оси».

Друга половина хору

Був страшний я, був потужний

і нікого не боявся.

В морі бив недругів,

Випливаючи далеко на військових кораблях.

Не старались ми тоді

Красномовно говорити. Не любили

Хитросплетених обмов.

Веслярів міцних і вправних

шанували ми. Тому-то

Стільки міст забрали в персів,

І держав, і дань здобули,

1100щo тепер так легковажно

Розкрадають юнаки.

Провідця другої половини хору

Нас оглянувши уважно, ви побачите в ту ж мить,

Що життям і всім звичаєм ми скидаємось на ос.

Ні одна жива істота, як роззлостити її,

Не поводиться так люто,

так запальчасто, як ми.

Та й у навичках усяких теж нагадуємо ос.

Ми збираємось роями і, як оси, летимо

Хто туди, де одинадцять, хто до архонта, одні

В Одеоні засідають, інші десь коло стіни

1110Збились купою тісною і, пригнувшись до землі,

Ледве видно ворушаться, мов черва у стільнику.

Та всілякої поживи завжди досить є у нас;

Без розбору всіх кусаєм, добуваючи на хліб.

Отже, є між нами й трутні;

від природи гострих жал

їм не дано, ці нероби ждуть поживності від нас

І живуть собі безжурно нашим потом і трудом.

А для нас це найприкріше, коли хто, страхополох,

Зажирає нашу плату, хоч в війні за рідний край

Ні меча не брав, ні броні, не натерши мозолів.

1120Cловом, от що я пораджу, громадяни: відтепер

Трьох оболів не давати тим, у кого жал нема.

Філоклеон і Бделіклеон виходять з дому.

У Бделіклеона в руках дорогий плащ і нові черевики.

Філоклеон

Кожуха не покину, поки житиму.

Це ж він було в походах рятував мене,

Коли Борей могутній нападав на нас.

Бделіклеон

Як видно, сам не хочеш ти добра собі.

Філоклеон

Добра мені не буде від плаща твого.

Уже ж бо раз, об'ївшись рибок смажених,

Я вовняреві три оболи викинув.

Бделіклеон

Та ти зроби хоч спробу, ти ж віддав себе

1130Мені в опіку, обіцяв коритися.

Філоклеон

Чого ж ти вимагаєш?

Бделіклеон

Скинь веретище

І в цей тонкий, м'якенький плащ укутайся.

Філоклеон

Ну, от! Заводься дітьми і виховуй їх!

Та він мене вдушити нині думає!

Бделіклеон

Бери, вдягайся, перестань дурне плести!

Філоклеон

Це що за лихо, ради всіх богів, скажи?

Бделіклеон

Хто називає «перський плащ», хто «кавнака».

Філоклеон

Я шкірою назвав би фіетідською!

Бделіклеон

Немає дива! Не бував у Сардах ти,

1140Тому и не знаєш, а так знав би.

Філоклеон

Де вже там!

Не знаю, Зевсом свідчусь! Хоч, по-моєму,

Це дуже схоже на убрання Моріха.

Бделіклеон

Е, говори! Ці речі в Екбатанах тчуть.

Філоклеон

Що? В Екбатанах роблять сукна з потруху?

Бделіклеон

От вигадав! Дивак ти! Таж у варварів