Арістофан - Комедії

Філоклеон

(закрутившись)

Оце ось ліва урна?

Бделіклеон

(показуючи на праву)

Так!

Філоклеон

Кладу сюди.

Кидає жереб.

Бделіклеон

Повірив! Мимоволі пса він виправдав!

Дай висиплю!

Філоклеон

Ну, як там розсудили ми?

Бделіклеон

(викидає жереб)

От я дивлюся. Ти оправданий, Лабет!

Старий падає.

Гей, батьку, батьку, що тобі? Води сюди!

Слуга приносить воду.

Отямся!

Філоклеон

(опритомнівши)

Повтори-но, правда це?

Він звільнений?

Бделіклеон

Клянуся!

Філоклеон

То кінець мені!

Бделіклеон

Чудний! Чого журитись? Вище голову!

Філоклеон

Ні, гризтимуся вічно тим, що виправдав

1000Підсудного. О, що зо мною станеться?

Але пробачте, о боги всевладнії,

Я ж мимоволі!.. А насправді — інший я!

Бделіклеон

Та не сумуй же. Буду берегти тебе,

Леліяти, водити за собою скрізь —

На учти, на вечері, на видовища.

Розкішно в мене віку доживатимеш!

Тебе Гіпербол більше не дуритиме.

Зайдімо в дім.

Філоклеон

Зайдімо. Хай по-твоєму.

Всі, крім хору, виходять.

ПАРАБАСА

Корифей

То ідіть же і будьте щасливі!

(До глядачів) .

А ви,

1010Міріади людей, незліченний народ,

Не дозвольте на те,

щоб на землю пусто-дурно

Мудре слово наше впало.

Пам'ятайте:

можна неукам простити,

А не вам такий учинок.

Громадяни, сподіюсь уваги від вас,

якщо ви полюбляєте правду.

Докоряти сьогодні своїм глядачам

має намір поет комедійний.

Він вважає, що ви ображали його,

хоч багато добра він робив вам.

Напочатку таємно, укрито від нас,

помагаючи іншим поетам,

За зразок собі маючи розум тонкий

і пророчий талант Евріклея,

1020зін ховався в черева чужі і відтіль

проливав на вас речі дотепні;

А вже потім одверто, не криючись більш,

перед вами насмілився стати,

Не чужих і не зайшлих гнуздаючи муз,

а своїх беручи за вудила.

Хоч високо піднісся й шанований був,

як ніхто і ніколи в країні,

Та не каже, що він — досконалий митець,

не згордів, від пихи не роздувся,

По палестрах не вештався, молодь хистку

спокушаючи; жоден розпусник,

Що лихий прибігав і поета просив

його хлопчика взяти на поглум,

Не дістав його згоди на діло гидке;

не бажає співець благородний,

Щоб натхненниця-муза, владарка його,

перед світом за звідницю стала.

І відколи уперше в театр увійшов,

не людців викликав він до бою,

1030Але з гнівом Геракла в душі запальній

нападав він на сильних, потужних.

І на самім початку відважно повстав

на найбільшого пса-гострозуба;

Очі пса блискотіли жахливим огнем,

як у Кінни, бридкої повії,

А кругом голови сто кричущих голів,

сто облесників слину пускали;

А гарчання його, — як бурхливий потік,

що несе руйнування й загибель.

Він смердить, як тюлень, ззаду — наче верблюд,

як у Ламії перед немитий.

Отаке-то страхіття угледівши, він

не злякався, не дався на підкуп,

А ще й досі невтомно воює за вас.

От недавно, минулого року,

На хвороби напав невсипущий поет —

за гарячки й пропасниці взявся,

Що як змора душили батьків по ночах,

та й дідам не давали дихнути.

1040І, прилігши на постіль до тих громадян,

хто шукає дозвілля й спокою,

Накидали їм позови, виклики в суд,

вимишляли доноси та скарги;

Не один, було, кинувши ліжко в страху,

полемарха метався шукати!

І такому захиснику, другу в біді,

визволителю вашого краю,

Учинили ви зраду торік, коли він

кидав сім'я нової науки!

Не могли ви збагнути високих ідей

і дали їм так марно пропасти,

І коли б не робив узливання поет,

присягається він Діонісом,

Що ніхто і ніколи ще кращих промов

не чував з комедійної сцени.

Отже, стид вам, що ви не відразу могли

перевагу його зрозуміти!

А поета так само шанують знавці,

його слава ні трохи не меркне,

1050Хоча він, обігнавши своїх ворогів,

погубив тим і замисел власний.

Диваки, пам'ятайте пораду мою:

коли хто із поетів захоче тепер

Відшукати й сказати вам слово нове, —

Величайте такого, шануйте, любіть,

Зберігайте укохані думи його,

Поскладайте в кошівниці, в скрині замкніть,

Замість яблук та груш.

Отоді, коли зробите так, через рік

Будуть ваші плащі

Розумінням належним пахтіти.