Арістофан - Комедії

Есхіл

Чи не годен

Ти смерті за зухвальство це?

Евріпід

Ні, Аполлоном свідчусь!

Робив це для народу я.

Діоніс

Ну, це облишмо, друже!

Твої прогулянки в цей бік були не дуже вдалі.

Евріпід

А ще ж я їх балакати навчив…

Есхіл

Це й я підтверджу.

Та краще лопнув би ти сам, аніж такого вчити!

Евріпід

Я вчив до віршів прикладать лінійки й кутоміри,

Дивитись, думать, розуміть, кохати, удавати,

Підозрювати, міркувать про все…

Есхіл

Це й я підтверджу.

Евріпід

Звичайні справи в драму ввів, все,

чим живемо й дишем,

960що кожен перевірить міг.

І, все збагнувши, кожен

Міг викрить помилки мої. Та я й не вихвалявся,

Не відвертав уваги вбік, нікого не морочив,

Мемнона й Кікна водячи з бляшаним калаталом.

От хоч би й учнів ви його з моїми порівняйте:

У нього вчились — Мегенет,

Манес та ще Формісій, —

Бородані-вернидуби суремносписоносні,

А в мене — гожий Клітофон та Ферамен вродливий.

Діоніс

Як, Ферамен? Це — мудрий муж,

на всі він руки майстер!

Хоч би й доскочив він біди,

стояв би край безодні,

970То й тут він викрутиться:

«Я — кеосець, не хіосець!»

Евріпід

Аякже, учнів я своїх

Навчив подумати й про це,

В мистецтво розум я завів

І міркування, щоб усі

Могли розглянути як слід

Діла й громадські, і свої

І їм надати кращий лад,

Допитуючись — як це так?

А де ж воно? Хто взяв його?

Діоніс

980Клянусь богами, в нас тепер

Афінець кожен, тільки в дім

Заходить, вже кричить на слуг:

А де в вас горщики стоять?

А хто в кефалі вже відгриз

Голівку? Що, загинув вже

Той глек, що я торік купив?

А де вчорашній мій часник?

А хто оливку надкусив?

А то, як бевзні, як ляльки,

990Як мамині синки, сидять,

роти пороззявлявши.

Друга половина хору

(до Есхіла)

Світлосяйний Ахілле, ти бачиш це?

Що ж на це тепер ти скажеш?

Та тримай себе у шорах…

Щоб бурхливий гнів тебе

За оливи не замчав!

Страшно він тебе паплюжив!

Ти ж, людина благородна,

Тим же гнівно не плати,

А вітрила всі згорнувши,

1000Тільки краєм випускай

Та й пливи помалу-малу, обережно,

Поки лагідний, попутний не повіє вітерець.

Провідця хору

(до Есхіла)

Ти між еллінів перший, хто пишних промов

величаві споруди позводив,

Балакнею оздобив трагічною їх, —

сміло хлинь із джерел красномовства.

Есхіл

Лиш обурити може розмова така!

І палаю я серцем з досади,

що в оці суперечки вступить довелось.

Та щоб він не сказав, що пасую,

То нехай відповість мені: за що-бо ми

шанувати повинні поета?

Евріпід

За мистецтво й за мудрі поради, за те,

що на кращу ми путь наставляєм

1010Батьківщини своєї усіх громадян.

Есхіл

А як зовсім інакше ти діяв?

І розумних та чесних, порядних людей

обернув ти на погань мерзенну,

То якої ти кари тоді заслужив?

Діоніс

Годен смерті, — нема що й питати!

Есхіл

А тепер подивися, якими колись

ти у спадок прийняв їх од мене, —

Благородні, плечисті були, кремезні,

Не боялись державної служби,

Не тинялись без діла, мов блазні якісь,

на теперішніх пройд не скидались,

А відвагою дихали, вістрям списів

та шоломами з білим султаном,

Наголінників бронею, лат і щитів,

семи буйволів дужою міццю.

Евріпід

Насувається лихо! Мене він уб'є

брязкотінням іржавих шоломів!

Діоніс

(до Есхіла)

Розкажи-бо нам, що ти робив,

щоб людей благородства навчити?

1020Говори ж бо, Есхіле, відкинувши гнів

і свою гордовитість уперту.

Есхіл

Духом мужнім я пройняту драму створив.

Діоніс

Та яку ж бо це?

Есхіл

«Семеро в Фівах».

Хто б не бачив її, бойової жаги

і відваги увесь набирався.

Діоніс

Ну, оце ти якраз і недобре вчинив,

бо одні лиш фіванці у тебе

Хоробріші за всіх і сильніші в бою.

От і маєш тепер по заслузі!

Есхіл

Ви так само себе гартувати могли б,

та цього ж ви не прагнули зовсім.

Ще трагедію «Перси» поставив я вам,

громадян наставляючи наших

Перемоги над ворогом завжди жадать, —

я прекрасний оспівував подвиг!

Діоніс

Невимовно радів я, почувши тоді