Арістофан - Комедії

Діоніс

Нехай вогню і ладану внесуть сюди, —

Перед змаганням хочу помолитися,

Щоб мудрим був і справедливим присуд мій.

Ви ж Муз прославте співами похвальними!

Хор

Зевсових дев'ять незайманих дочок,

Музи божисті! Тонкі і розумні ви бачите мислі.

Цих віршотворців натхненних, коли

в сперечанні завзятім

Зброєю слів хитромудрих вони

на двобій виступають.

Музи, прийдіть і погляньте на силу

880уст, що Творять ваговиті слова,

Тонші від стружки виткої.

Спору великого мудрих рішуча настала година.

Діоніс

(до Есхіла й Евріпіда)

Моліться й ви обидва перед іспитом.

Есхіл

(урочисто)

Деметро-мати, що плекала розум мій,

Твоїх містерій бути гідним дай мені!

Діоніс

(до Евріпіда)

Готуйся й ти свій фіміам курить.

Евріпід

Гаразд!

Та буду іншим я богам молитися.

Діоніс

Нові є в тебе, іншої карбівки?

Евріпід

Так.

Діоніс

То йди, цим особливим помолись богам.

Евріпід

890Ефіре, хліб мій, важіль язика мого

І ніздрів нюх чутливий! Поможи мені

Того, з ким я змагаюсь, осоромити!

Перша половина хору

От і ми прийшли послухать,

Як поважні, мудрі люди

За поезії та співи

Йдуть у похід бойовий.

У обох язик лютує

І серця відваги повні,

Думка світла і швидка.

900Можна сміло сподіватись,

Що тонке, різьблене слово

Скаже з розумом один.

Другий, вирвавши з корінням

речень гай,

Так їх кине, що лиш гомін

перегонами піде.

Хор танцює.

Провідця хору

То починайте вже мерщій! Лиш говоріть дотепно,

Щоб не повторював один того, що скаже інший.

Евріпід

Отож про себе самого і про моє мистецтво

Я вам пізніше розповім, лиш доведу спочатку,

Що він — дурисвіт і хвалько

і глядачам дурненьким,

910Що виросли на Фрініху, лиш голови морочив.

От виведе він одного Ахілла чи Ніобу,

Посадить їх, закутавши, й обличчя не покаже —

Ляльки трагічні! А вони й не писнуть ані слова.

Діоніс

Це точно, свідок Зевс!

Евріпід

А хор підряд чотири пісні

Із тупотом пробубонить, вони ж усе — ні слова.

Діоніс

Мені ж мовчання їх не менш сподобалось, ніж гомін

Теперішніх балакунів.

Евріпід

Дурний ти був, та й годі, —

Повір мені!

Діоніс

Та, мабуть, так. Навіщо ж він робив це?

Евріпід

Це туману він напускав, щоб ждав глядач покірно,

920Поки Ніоба звук подасть. Так вся й минає драма.

Діоніс

Ах, він безсовісний! Не раз так і мене дурив він.

(До Есхіла) .

Чого ж ти дмешся і сопеш?

Евріпід

Бо дошкуляє правда.

От поки щось там бовкнуть, вже дійшло й до половини

Вистави. Кільканадцять ще додасть він слів бичачих

З хвостами, з гривами — страшні опудала в городі!

Глядач не розуміє їх!

Есхіл

Ой горе!

Діоніс

Та мовчи вже!

Евріпід

Не скаже й слова ясно він.

Діоніс

Не скрегочи зубами!

Евріпід

А все Скамандри та вади, та на щитах дзвонистих

Орли-грифони мідяні, біг речень крутокінних, —

930не так-то й легко їх збагнуть!

Діоніс

Клянусь богами, часто

Ночами довгими не міг і я склепити очі,

Все думаючи, що за птах рудий твій конепівень?

Есхіл

Ну, й неук же! Це знак такий на кораблях писали.

Діоніс

А я гадав, що птах отой — син Філоксена, Ерікс.

Евріпід

Невже це треба й півня нам виводити на сцену?

Есхіл

А ти, ненавидний богам, кого на кін виводиш?

Евріпід

Не конепівнів, свідок Зевс, не ланекозерогів,

Як ти, і як мідійці їх малюють на завісах!

Коли від тебе я прийняв трагедії мистецтво,

940Розпухле від вельбучних слів

та речень гордопишних,

Зсушив я спершу тіло їй, огрядності позбавив,

На білі звівши буряки, прогулянки та співи,

З балаканини дав навар, настояний на книгах,

Монодіями годував з Кефісофонтом всуміш.

Не мимрив що попало я, не змішував докупи,

А з першим виходом герой пояснював спочатку

Рід драми.

Діоніс

Краще це, аніж твого б шукав він роду!

Евріпід

По перших же словах ніхто без діла не лишався,

А говорили в мене всі — і дівчина, і жінка,

950І пан, і раб його, й стара бабуся…