Арістофан - Комедії

Ну, а Плутон, що думає він діяти?

Еак

Змагання й суд звелів улаштувати він,

Щоб їх мистецтво оцінити.

Ксантій

Чом тоді

За трон цей і Софокл не йде змагатися?

Еак

Не хоче, Зевсом свідчусь! Як зійшов в Аїд,

Поцілував Есхіла й руку дав йому,

790А той на троні поряд посадив його.

Тепер і він гадає, Клідемід, казав,

Зайняти чергу. Пощастить Есхілові,

То він не зрушить з місця, а як ні, тоді

Сам з Евріпідом вийде на змагання він.

Ксантій

Коли ж це буде?

Еак

Дуже скоро, свідок Зевс!

От, саме тут ця дивина відбудеться, —

На терезах мистецтво будуть важити.

Ксантій

На безмін візьмуть, мов ягня, трагедію?

Еак

Мірила слів, косинці й локті винесуть,

800Квадратні форми…

Ксантій

Цеглу вироблятимуть?

Еак

І важелі, і клиння. Евріпід казав,

Що по словечку розбере трагедії.

Ксантій

Есхіл, гадаю, дуже цим розгніваний.

Еак

Як бик, він глянув, лобом в землю вставившись.

Ксантій

А хто ж суддя?

Еак

Та вже було мороки з цим!

Людей розумних небагато знайдете,

Та ще й афінян кликать не схотів Есхіл.

Ксантій

Немарно ж їх вважає він за злодіїв.

Еак

А інші всі не тямлять у поезії

810Нічого. Отже, до твого господаря

Звернулися, — він у мистецтві знається.

Зайдім до мене! Як пани посваряться,

То нам напевне доведеться плакати.

Еак і Ксантій заходять в лвері Плутонового дому.

ОДА

Перша половина хору

Жовчю жахливого гніву поет закипить громоносний,

Щойно свого красномовця-суперника вгледить,

що зуби

Точить на нього, і в люті безтямній очима

Він поводити почне.

В блиску шоломів слова конегриві злетяться до бою,

Стружки тонкої різьби попливуть у словесного

майстра,

820Тільки б од збройнокомонних відбитись атак

гострослова,

Від гучних його промов.

Гриви густої до пліч розкуйовдивши кучми патлаті,

Зсунувши брови грізні, зареве і вергати почне він

Хрип цвяхозбиваних речень, мов вітер, що снасті

і дошки

Рве з хисткого корабля.

Потім словес балакливий митець і дошкульний

цінитель,

Свій розпустивши язик і заздру вузду закусивши,

Плетивом дотепів речення пишні здолає,

Щоб легенів не трудить.

Завзято сперечаючись, входять Есхіл і Евріпід, з ними Діоніс.

Евріпід

830Не умовляй же, трону не зречуся я!

Кажу ж, за нього дужчий я в майстерності.

Діоніс

Чого ж мовчиш, Есхіле? Чув, що каже він?

Евріпід

Спочатку задається, — так же само нас

Морочив він, звичайно, і в трагедіях.

Діоніс

Не будь же й ти зарозумілим, друже мій!

Евріпід

Його я добре знаю, розкусив давно, —

Співець він дикунів самозакоханий,

Що ні вгнуздать, ні зачинити уст його,

Ні переговорить вельбучномовного.

Есхіл

840ци и справді так, богині плід городньої?

І ти посмів це, теревенів майстре, ти,

Ганчірнику, ти, лахманів зшивателю?

Попам'ятаєш ти!

Діоніс

Есхіле, годі-бо!

Та не розпалюй в серці гнівне полум'я!

Есхіл

Ні, сперше хочу остаточно викрити

Цього калік поета! Й чим пишається?

Діоніс

Ягня, ягня нам чорне приведіть мерщій!

От-от страшенна буря починається!

Есхіл

Це ж ти і критські співомовки винайшов,

850І кровозмісні шлюби у мистецтво ввів!

Діоніс

Стривай, Есхіле високоповажний!

Ти ж, бідний Евріпіде, утікай чимдуж

Від бурі й граду, якщо в тебе розум є,

Щоб він, важким пустивши в скроню реченням,

Не розтрощив би разом з нею й «Телефа».

А ти, Есхіле, не гнівись, а лагідно

Доводь і слухай доводів, — не личить-бо

Поетам лаятися, мов перекупки.

А то тріщиш, як на вогні дубовий пень!

Евріпід

860Я не зречусь, готов кусати перший я,

А схоче — хай розпочинає він кусать

Мій вірш, і співи, й жили у трагедії,

Мого «Еола» і «Пелея», свідок Зевс,

І «Мелеагра» і, звичайно, «Телефа».

Діоніс

Скажи, Есхіле, з чого хтів би ти почать?

Есхіл

Волів би тут я зовсім не змагатися —

У нас нерівна боротьба.

Діоніс

Чому це так?

Есхіл

Не умирала-бо моя поезія.

Його ж — з ним разом вмерла, й зараз тут вона.

870Якщо ж ти хочеш, то готов почати я.