Віктор Астаф’єв - Сучасна російська повість

— Можу лише солідаризуватися, — схвалив Кравцов.

Радій подякував йому поклоном і сів. Ніна Асташова блиснула на нього гнівним поглядом. Підвівся Паша Рубакін і глухим, підземельним голосом заговорив:

— З приводу останнього виступу я згадав один анекдот. Можна, я його розповім?

— Тільки в межах регламенту, дві-три хвилини, — сказав Кравцов, глянувши на годинника.

— Не хвилюйтесь, я швиденько. Цей анекдот німецький, але я перекладатиму. Приходить додому чоловік і застає приятеля зі своєю дружиною, а вона дуже негарна. Чоловік говорить приятелю: «Ich muss, aber du?» (Я повинен, але ти?) У мене все. Вклався я в регламент?

— Вклались, — невдоволено мовив Кравцов, — але анекдот ваш ніякого стосунку до справи не має. Прошу решту товаришів берегти свій і чужий час і не ухилятися від теми. Хто ще хоче висловитися?

Він позіхнув.

Викладачі вставали один по одному, звітували про підсумки сесії. Ті, в кого відсоток двійок був вище середнього, нервувалися, посилалися на об’єктивні причини (найчастіше згадувалася картопля). Винятком був усе той самий Паша Рубакін: він заявив, що єдина причина поганої успішності в його групі — низька якість викладання.

— Хіба я викладач? Така людина, як я, лише через непорозуміння може працювати у вузі. У мене розвиток жаби.

Навіть нижче — жаб’ячого ембріона. Обіцяю до наступної сесії підтягтись і підвищити свій розвиток хоча б до рівня курки.

До парадоксів Рубакіна всі вже звикли і уваги на них не звертали. Лише Кравцов сказав:

— Вашу самокритичність можна тільки вітати. Але який приклад ви подаєте студентам своїм зовнішнім виглядом? Ми боремося з довгим волоссям…

В цей час відчинилися двері і зайшла висока, білява, баскетбольного зросту дівчина в замшевій спідничці до середини стегна. Несміливо зупинилася, тримаючись за дверну ручку. Ноги в неї були такі довгі, ставні, туго обтягнені, що вся чоловіча частина кафедри (крім Емема, який спав) не без втіхи впірилась у них очима.

— Що вам треба, дівчино? — опам’ятавшись, запитав Кравцов.

— Матлогіку скласти.

— А в сесію чому не склали?

— Двійку одержала…

— Ось перед вами, — мовив Кравцов, картинно простерши Руку, — одна з тих двійок, про які сьогодні йшлося. До того ж типова. Ось що, дівчино. У нас зараз засідання кафедри. Якби не такі, як ви, воно б закінчилося значно раніше. Почекайте-но в коридорі, поки ми закінчимо.

Дівчина вийшла.

— «Матлогіка», — іронічно повторив Терновський (він був на кафедрі головним поборником чистоти мови). — Ніколи сказати «математична логіка». Матлогіка, матстатистика, матаналіз — суцільний мат…

— Віяння часу. Вони й байдикуючи поспішають, — сказав Співак.

Елла, яка сама казала «матлогіка», образилась:

— А чому не можна? Ви ж кажете «діамат», а не «діалектичний матеріалізм», «комсомол», а не «комуністична спілка молоді»?

— Ну, це вже ввійшло в традицію.

— Але ж для того, щоб увійшло в традицію, хтось повинен був почати. І йому, напевно, перепадало від консерваторів.

— Взагалі, питання про чистоту мови спірне, — сказав Співак. — У таких суперечках не буває правих. Старі люди, як правило, обстоюють норми своєї молодості.

— Я не така вже й стара, але говорити «матлогіка» не буду, — мовила, ніби відрубала, Ніна.

— Ні, я за новаторство в усьому, — заявила Стелла, — в моді, в мові, в поведінці… Що ж, по-вашому, так і носити довгі спідниці? Треба спрощувати, вкорочувати.

— А як же максі? — запитав Маркін.

— Не приживуться, — категорично відповіла Стелла.

— Не знаю, як із спідницями, а в мові потрібна позиція розумного консерватизму, — сказав Терновський. — Якщо студентів не виправляти, вони бозна до чого докотяться. Цей потворний жаргон, суміш англійської з нижньогородською… Квартира в них «флітуха», дівчина — «гирла»…

— А інколи й своєю мовою таке видадуть — закачаєшся, — зауважив Маркін. — Нещодавно один новатор збагатив мене на екзамені тёрмшом… у змішаному товаристві не наважуюсь його повторити.

— А буває й цікаво, — заступилася Елла. — Ось у мене студент замість «потужність» сказав «могутність». Хіба погано? «Могутність множинності»…

Тут вуса Емема заворушилися, і він співуче вимовив:

— А що дасть тобі знати, що таке ніч могутності?

— Миколо Миколайовичу, ви хочете виступити? — запитав Кравцов.

— Боронь боже. Це я сам собі. Продовжуйте, будь ласка.

— Що ж, щивашому, не треба виправляти студентів, коли вони помиляються? — поправивши пенсне, мовив Терновський.