Віктор Астаф’єв - Сучасна російська повість

Нові меблі — низькі тонконогі столи, ламкі стільці і крісла у вигляді чи то корзин, чи то риболовних верш — були спущені кафедрі минулого року за інститутським планом переобладнання. Всі сприйняли їх покірно, тільки Емем навідріз відмовився розлучитися зі своїм столом-мастодонтом виробництва тридцятих років. І, очевидно, не помилився: нові меблі виявилися прикро неміцні. Через півроку вони, як казали викладачі, «вже пройшли період напіврозпаду» — дверцята у столів не зачинялися, а шухляди, навпаки, висувалися з величезними зусиллями. Від половини стільців лишилися ріжки та ніжки, які інститутський столяр не брався ремонтувати, кажучи: «Дрова». А стіл Емема з прибором каслинського лиття (чорнильниця у формі голови витязя) як стояв десятиліття, так і стоїть.

Неподалік від дверей — Лев Михайлович Маркін, напівсивий, скуйовджений, з виразом постійної іронії на витонченому обличчі. З іронії він собі зробив щось на зразок служби.

За одним столом поряд дві подруги — Елла Денисова і Стелла Полякова. Елла — промениста блондинка з карамельно-рожевою шкірою — справедливо вважається першою красунею кафедри («Міс Кібернетика» — називає її Маркін). Це, однак, не дуже багато важить, бо жінок на кафедрі одна, друга — та й усе. Стелла старша від неї, негарна, з овечим обличчям, проте, як кажуть, стильна, модно зодягнена і, головне, взута. Зараз на ній туфлі на височенній платформі. Вона раз по раз обдивляється свою змієподібну ногу, виставивши її боком з-під столу.

Одразу за ними — асистент Паша Рубакін, мутноокий, патлатий, подерті джинси «під хіпі», цигарка за вухом. Голос у нього як з льоху, розмова завжди не по суті, проте чимось цікавий.

Поруч з ним, ніби для контрасту — Дмитро Сергійович Терновський, один з найстаріших співробітників кафедри, немолодий, біло— і густочубий, з тих, що колись називалися педантами: рівний проділ не збоку, а посередині голови, чеховське пенсне на ланцюжку, бездоганний чорний костюм, що після кожної лекції чиститься щіточкою. Крім Терновського, всі викладачі ходять з ніг до голови в крейді. «Всі ми однією крейдою мазані», — каже Співак. Він-то примудряється обмастити крейдою не тільки перед і рукава, але й спину.

За Терновським, спершись підборіддям на кисті рук, схрещені на спинці стільця, сидить Радій Юр’єв — вузькоголовий, з відкинутою назад шапкою густого темно-рудого волосся, не першої молодості, проте з дуже привабливою юною усмішкою, що відкриває довгі жовті гарні зуби. Радієва усмішка непереможна («проникаюча радіація», — кажуть про неї на кафедрі). В кафедральних суперечках і сутичках Радій завжди виступає в ролі буфера.

Здається, лише ці перераховані й слухають доповідача, а решта просто нудяться. Дехто, майже не приховуючи, читає одним оком роман.

Доповідає Ніна Гнатівна Асташова — смаглява стріловидна жінка, не дуже й гарна, не дуже молода (ближче до сорока), проте стрункістю і стрімкістю по-своєму приваблива. Щось є в ній від дикої тварини — сарни чи козулі.

Йдеться про двійки. Тільки-но закінчилася зимова гарячка — екзаменаційна сесія, лишилися доскладання й перескладання. «Не все іще звезене жито, та зжате. І легше їм стало», — сказав Маркін словами Некрасова. Він узагалі по вуха набитий цитатами, щохвилини вставляє їх у розмову, іноді навіть вдало. Дивовижна пам’ять. «Нецілеспрямована», — каже про неї Кравцов.

Згідно з планом засідань кафедри підводяться підсумки сесії. Асташова говорить голосно, на всій лекційній поставі голосу, розрахованого на велику аудиторію, з чіткою дикцією, що виділяє кінці слів, — хоч бери й записуй. Досвідчені викладачі часто так говорять — голосно, складно й авторитетно, лишаючи враження зарозумілості, загалом помилкове. Просто професійна виучка.

Така обстановка. Іде доповідь.

— Питання про двійки не нове. Кожну сесію ми його обговорюємо, товчемо воду в ступі. У цього питання немає вирішення. «У віз один впрягти не можна коня й тремтливу лань». Що треба деканату? Казенне благополуччя. Щоб процент хороших і відмінних оцінок невпинно зростав від сесії до сесії, а процент двійок падав. І таки виростає, і таки падає! Двічі на рік ми беремо участь у принизливій процедурі — слухаємо доповідь про хід боротьби за успішність. Вираховуються відсотки, долі відсотків, кресляться діаграми… І як не соромно такими дурницями забирати час у зайнятих людей?

— Правильно каже! — грубим басом схвалив Співак.

— Вам буде надане слово, — сказав Кравцов. (Емем мовчав, загадковий за окулярами). — Продовжуйте, Ніно Гнатівно.