Стендаль - Червоне і чорне

На превеликий подив, Жюльєн побачив, що його тепер менше ненавидять; а він чекав, що ненависть до нього подвоїться. Тепер нікому не здавалось виявом смішної зарозумілості його очевидне небажання вступати в розмови, яке створило йому стільки ворогів. В очах грубих істот, що оточували його, тепер це було цілком законне почуття гідності. Ненависть помітно послабшала, зокрема серед молодших семінаристів, віднині його учнів, з якими він поводився дуже чемно. Помалу в нього стали з'являтись і прихильники; тепер вважалося вже непристойним називати його Мартіном Лютером.

Та навіщо перелічувати його друзів і ворогів? Все це огидне і тим огидніше, чим правдивіше наше зображення. А проте народ не мав інших учителів моралі, і що з ним буде без них? Чи зможе коли-небудь газета замінити священика? ~

З того часу, як Жюльєн дістав нове призначення, ректор семінарії явно уникав розмовляти з ним без свідків. Це була з його боку обережність корисна як «учневі, так і учителеві; але це було й певне випробування. Суворий янсеніст Пірар дотримувався незмінного правила: коли, на вашу думку, людина чого варта, намагайтесь перешкоджати їй в усіх її бажаннях і прагненнях. Якщо вона має справжні достоїнства, то зуміє подолати чи обминути всі перешкоди.

Настав мисливський сезон. Фуке спало на думку прислати в семінарію від імені батьків Жюльєна оленя й кабана. Туши тварин поклали на проході між кухнею ї трапезною. Там, ідучи обідати, і побачили їх усі семінаристи. З якою цікавістю вони розглядали їх! Вепр, навіть убитий, лякав молодших учнів, — вони обережно мацали його ікла. Цілий тиждень тільки про це й було розмови.

Подарунок Фуке, що ставив сім’ю Жюльєна на почесне місце в суспільстві, завдав смертельного удару заздрощам семінаристів. Жюльєн набув право на вищість, освячену добробутом. Шазель найбільш встигаючі семінаристи стали догоджати Жюльєну і мало не дорікали йому за те, що він не сказав їм, які заможні його батьки, і змусив їх виявити мимовільну неповагу до грошей.

Саме тоді відбувався рекрутський набір. Жюльєн, як семінарист, не підлягав призову. Це глибоко його схвилювало. «Значить, навіки минула хвилина, яка двадцять років тому дозволила б мені ступити на шлях героїв!»

Одного разу, прогулюючись на самоті в семінарському саду, він почув розмову мулярів, що лагодили зовнішню стіну.

— Ну ось, треба й нам іти в солдати, новий набір оголосили.

— Коли б той був, то чому б не піти: муляр ставав офіцером або й генералом — бачили такі випадки.

— Тепер уже не побачиш! — сама голота йде в солдати. Всякий, в кого є гроші, лишається вдома.

— Хто злидарем народився, той злидарем і залишаться, ось тобі й усе.

— А чи правду кажуть, що той номер? — запитав третій муляр.

— Це, бач, багатії так кажуть; той нагнав на них страху!

— Тепер не те, що було при тому. Тоді справи добре йшли! І подумати тільки, що його зрадили його ж маршали! От кляті зрадники!

Жюльєна трохи втішила ця розмова. Він пішов далі по алейці і, зітхаючи, говорив собі:

«Ось він, єдиний володар, якого народ не забуде!»

Надійшли іспити. Жюльєн відповідав блискуче: він бачив, що навіть Шазель хоче показати всі свої знання.

Першого дня екзаменатори, призначені славетним старшим вікарієм де Фрілером, були дуже невдоволені тим, що їм доводилося скрізь ставити на першому або принаймні на другому місці цього Жюльєна Сореля, про якого їм донесли, що він любимчик абата Ширара. В семінарії закладалися, що Жюльєн буде першим і в загальному екзаменаційному списку, а це дає почесне право обідати в монсеньйора єпископа.

Але якось у кінці іспиту, коли він відповідав про отців церкви, один лукавий екзаменатор, спитавши Жюльєна про святого Ієроніма та його палку прихильність до Цицерона, заговорив про Горація, Вергілія та інших світських авторів. Потайки від товаришів Жюльєн вивчив напам'ять багато рядків 8 цих авторів. В захопленні від своїх успіхів він забув, де вія знаходиться, і на повторне запитання екзаменатора з запалом став читати напам'ять і переказувати своїми словами оди Горація.

Екзаменатор хвилин з двадцять не заважав йому перебувати в цьому засліпленні, потім прибрав суворого вигляду і почав гірко докоряти йому за те, що він гаяв час на світську науку й набрався таких марних і гріховних думок.

— Я дурень, пане і ви маєте рацію, — сказав Жюльєн скромно, врозумівши, що став жертвою підступу.

Ця каверза екзаменатора навіть у семінарії всім здалася підлого, але це не перешкодило тому, що абат де Фрілер, ця спритна людина, яка так вміло налагодила цілу мережу Безансонської конгрегації і чиї донесення в Париж наганяли жах на суддів, префекта і навіть на старших офіцерів гарнізону, поставив своєю владною рукою напроти прізвища Жюльєна № 198. Де Фрілер з насолодою робив цю неприємність своєму ворогові, янсеністу Пірару.