Стендаль - Червоне і чорне

— Я хотів би, пане, — сказав йому з поважним виглядом Жюльєн, — ні на хвилину не лишатися сам. Будьте ласкаві звернути увагу, — додав він, показуючи на баштовий годинник вгорі, над їхніми головами, — що я прийшов о п'ятій годині без однієї хвилини.

— А, ви боїтесь отих негідників семінаристів. Та чи варто думати про них? — сказав абат Ша. — Невже дорога стає не такою гарною від того, що обабіч неї в живоплоті стирчать колючки? Подорожній іде своїм шляхом, а лихі колючки нехай стирчать собі на своєму місці. Та нумо до праці, любий друже, до праці.

Абат Ша недарма говорив, що робота буде нелегка. Напередодні в соборі відбувалась урочиста похоронна церемонія і не можна було робити ніяких приготувань до свята, отже, треба було тепер за один ранок задрапувати всі готичні пілони, що утворюють три притвори, червоним адамашком аж до верху, на тридцять футів заввишки. Пан єпископ виписав з Парижа чотирьох оббивальників, оплативши їм проїзд у поштовій кареті, але ці пани не могли з усім справитись і, замість того щоб допомогти своїм невправним безансонським товаришам, ще більше бентежили їх своїми насмішками.

Жюльєн побачив, що йому доведеться самому лізти на драбину; його спритність стала йому в пригоді. Він узявся керувати роботою міських оббивальників. Абат Ша зачаровано дивився, як він літає вниз і вгору з однієї драбини на другу. Коли всі колони були задраповані адамашком, постало питання, як укріпити п'ять величезних китиць із пер на великому балдахіні над головним вівтарем. Розкішний вінчик із золоченого дерева підтримувався вісьмома високими витими колонами італійського мармуру. Але щоб дістатись до середини балдахіна над престолом, треба було пройти на висоті сорока футів по старому дерев'яному карнизові, можливо, підточеному шашелем.

Вигляд тієї карколомної доріжки згасив веселий запал паризьких оббивальників; вони поглядали знизу, довго сперечались, але ніхто не ліз нагору. Жюльєн схопив пір'яні китиці і зліз по драбині. Він гарно прилаштував їх на самому вінчику, посеред балдахіна, а коли спустився вниз, абат Ша-Бернар стиснув його в обіймах:

— Optomo! [24] Прекрасно! (Лат.). — скрикнув добрий священик, — я розповім про це монсеньйорові.

Веселі й задоволені, вони поснідали о десятій годині. Абат Ша ніколи не бачив своєї церкви такою гарною.

— Дорогий сину мій, — говорив він Жюльєнові, — моя мати здавала напрокат стільці в цьому величному соборі, — отже, я, так би мовити, годованець цієї великої будівлі. Терор Робесп’єра нас розорив, але я — мені було тоді вісім років — вже прислуговував при домашніх відправах, і в ці дні мене годували. Ніхто не вмів краще за мене згортати ризи — ніколи галуни не зімнуться. З того часу, як Наполеон відновив церковні відправи, я маю щастя порядкувати всім у цій поважній метрополії. П’ять разів на рік я бачу, як вона прикрашується цими чудовими оздобами. Але ще ніколи вона не була такою пишною, як сьогодні, ніколи адамашок не був так добре задрапований, ніколи він так гарно не обгортав колони.

«Ну, тепер нарешті він викладе мені свою таємницю, — подумав Жульєн, — раз він почав говорити про себе, значить, почнеться звіряння почуттів». Однак, незважаючи на явно збуджений стан, абат не промовив жодного необережного слова. «А проте він багато попрацював, і як він радіє! — думав Жюльєн, — та й винця добре хильнув! Що за людина! Ось зразок для мене. До відзнаки його!» (Цей вираз Жюльєн перейняв у старого лікаря).

Коли продзвонили Sanctus, Жюльєн хотів був надягти стихар, щоб взяти участь в урочистій процесії, очолюваній єпископом.

— А злодії, друже мій, а злодії! — скрикнув абат Ша. — Ви про них і не думаєте! Процесія вирушить, церква pзалишиться порожня, нам з вами доведеться стерегти. Добре, коли в нас не вистачить лише кілька ліктів цих чудових галунів, якими обведено колони знизу. Вони теж подаровані пані де Рюбампре. Галуни колись належали графові, її славетному предкові; це чисте золото, мій дорогий, — додав абат захоплено йому на вухо. — Ніякої домішки! Я доручаю вам наглядати за північним крилом; не покидайте його ні на хвилину. Собі я залишаю південне крило і головний притвор. Пильнуйте сповідальні: саме там ховаються шпигунки злодіїв і підглядають звідти, коли ми одвернемось.

Тільки-но він закінчив говорити, як пробило три чверті на дванадцяту, і в ту саму мить загудів великий дзвін. Він дзвонив на повну силу. Ці густі, урочисті звуки схвилювали Жюльєна, його уява полинула далеко від землі.