Стендаль - Червоне і чорне

Ці слова були сказані так владно, а Жюльєн так розгубився в цю хвилину, що послухався і відійшов.

«Вона завжди ненавиділа мене», — подумав він про пані Дервіль.

Тої ж миті в церкві пролунали гугняві співи перших священиків процесії, яка поверталась. Абат Ша-Бернар кілька разів гукнув Жюльєна, але той не чув; нарешті священик підійшов і, взявши його за руку, вивів з-за колони, куди Жюльєн сховався напівпритомний. Абат хотів відрекомендувати його єпископу.

— Вам погано, сину мій, — сказав абат, побачивши, що Жюльєн пополотнів і ледве стоїть на ногах, — ви сьогодні надмірно працювали.

Абат підтримав його під руку.

— Ходімо, сядьте на оцей ослінчик кріпильника, позад мене, я вас закрию, — Вони були тепер якраз біля головних дверей собору. — Заспокойтесь, у нас в ще хвилин з двадцять, поки з'явиться монсеньйор. Постарайтесь опанувати себе, а коли він проходитиме, я вас підведу — адже я здоровий і дужий, хоч і старий.

Проте, коли єпископ проходив, Жюльєн так тремтів, що абат Ша відмовився від думки рекомендувати його.

— Ви не дуже сумуйте, — сказав він Жюльєнові, — я ще знайду іншу нагоду.

Увечері абат Ша послав у каплицю семінарії десять фунтів свічок, заощаджених, як він казав, стараннями Жюльєна: так швидко він їх гасив. Але це ніяк не схоже було на правду. Бідолашний хлопець сам зовсім згас і ні про що не міг думати з того часу, як побачив пані де Реналь.

Жюльєн ще не зовсім отямився і досі був у стані глибокої задуми, в яку поринув після пригоди в соборі, коли якось уранці його покликав до себе суворий абат Пірар.

— Пан абат Ша-Бернар дуже хвалить вас у своєму листі до мене. Я загалом задоволений з вашої поведінки. Щоправда, ви дуже необачні, навіть нерозважливі, хоч це відразу й непомітно; проте до цього часу серце у вас добре, навіть великодушне, розум видатний. Загалом я бачу у вас іскру, якою не слід нехтувати.

П’ятнадцять років працював я тут, а тепер мені доведеться покинути цей дім; мій злочин полягав в тому, що я полишав семінаристів на їхню добру волю, не сприяючи і не перешкоджаючи тому таємному товариству, про яке ви мені говорили на сповіді. Але, перш ніж піти звідси, я хочу щось для вас зробити; я подбав би про вас два місяці тому, — бо ви цього заслужили, — якби не донос з приводу знайденої у вас адреси Аманди Біне. Я призначаю вас репетитором з Нового і Старого завіту.

Жюльєн, сповнений вдячності, спочатку хотів кинутись на коліна, щоб подякувати богові, але піддався щирішому пориву. Він підійшов до абата Пірара, взяв його руку і підніс її до уст.

— Це що таке? — вигукнув ректор розгнівано, але Жюльєнові очі казали ще більше, ніж його вчинок.

Абат Пірар глянув на нього здивовано, як людина, що вже багато років не бачила проявів ніжних почуттів. Цей уважний погляд зрадив ректора, голос його затремтів.

— Так, сину мій, я полюбив тебе. Господь знає, що це сталося проти моєї волі… Мій обов'язок бути справедливим і не почувати ні до кого ні ненависті, ні любові. Тобі судилася нелегка доля. Я бачу в тобі щось таке, що ображає ниці душі. Тебе скрізь переслідуватимуть заздрощі я наклепи. Куди б не закинуло тебе провидіння, твої товариші завжди ненавидітимуть тебе. А якщо вдаватимуть, ніби люблять тебе, то тільки 8 метою погубити тебе ще певніше. Тільки одне може тобі допомогти: не покладайся ні на кого, крім бога, він дав тобі на покарання твою самовпевненість, щось таке, що викликає до тебе зненависть. Хай буде твоя поведінка бездоганною; у цьому твій єдиний порятунок. Якщо ти неухильно триматимешся істини, рано чи пізно вороги твої будуть поборені.

Жюльєн так довго не чув дружніх слів, що — пробачимо йому цю слабість — він розридався. Абат Пірар обняв його. Це була солодка хвилина для обох.

Жюльєн не тямив себе з радощів; це було перше підвищення, якого він домігся, а переваги, зв'язані з ним, були величезні. Для того, щоб зрозуміти їх вагу, треба пройти кілька місяців, не маючи й хвилини самотності, в тісному спілкуванні з однокласниками — в кращому випадку набридливими, а переважно нестерпними. Сам тільки їхній галас міг довести до божевілля делікатну натуру. Ці добре нагодовані й чисто вдягнені селяни відчували повну насолоду, тільки галасуючи на всю силу своїх легенів.

Тепер Жюльєн обідав сам чи майже сам, через годину після інших семінаристів. Він мав ключ від саду і міг гуляти, коли там нікого не було.