Стендаль - Червоне і чорне

Жюльєн з подивом побачив, що абат безцеремонно розпечатав листа, адресованого єпископові. На вродливому обличчі старшого вікарія спочатку відбилося здивування, змішане з жвавого радістю, але потім воно стало дуже заклопотаним. Поки він читав, Жюльєн, вражений вродливою зовнішністю абата де Фрілера, встиг добре придивитися до нього. В цьому обличчі було б більше гідності, якби в його рисах не проступала надзвичайна хитрість, що навіть могла б свідчити про криводушність, якби власник гарного обличчя хоч на хвилину перестав стежити за собою. Великий ніс, різко виступаючи вперед, утворював правильну пряму лінію, але, на жаль, надавав дуже витонченому профілю непоправної схожості з мордою лисиці. А втім, цей абат, якого, очевидно, так цікавила відставка пана Пірара, був одягнений з великою елегантністю, що дуже сподобалась Жюльєнові; він досі не бачив нічого подібного в інших священиків.

Згодом Жульєн дізнався, в чому полягав особливий талант абата де Фрілера. Він умів розважати єпископа, люб'язного старого, що звик до паризького життя і дивився на Безансон як на заслання. В єпископа був дуже слабкий зір, але він надзвичайно любив рибні страви. Абат де Фрілер вибирав кісточки з риби, яку подавали монсеньйорові.

Жюльєн мовчки дивився на абата, що перечитував лист пана Пірара, коли раптом двері з шумом відчинились. Поквапливо увійшов лакей в розкішній лівреї. Тільки-но Жюльєн устиг обернутись до дверей, як помітив маленького старичка з наперсним хрестом; Жюльєн упав навколішки і розпростерся ниць; єпископ ласкаво усміхнувся йому і рушив далі. Вродливий абат пішов за ним, а Жюльєн залишився сам у вітальні; він міг на дозвіллі милуватися її благочестивими розкошами.

Єпископ безансонській, людина з розумом випробуваним, але не згаслим від довгих поневірянь у вигнанні, мав понад сімдесят п'ять років і дуже мало турбувався про те, що буде через десять років.

— Що це за семінарист з таким кмітливим поглядом, якого я щойно бачив? — спитав єпископ. — Хіба вони не мусять, за моїм статутом, спати в такий час?

— Ну, цей не засне, запевняю вас, монсеньйоре; він приніс велику новину — прохання про відставку єдиного янсеніста, що лишався у вашому єпископстві. Нарешті цей жахливий абат Пірар зрозумів, чого від нього хочуть.

— Ну що ж, — сказав єпископ, сміючись, — закладаюсь, що ви не знайдете йому гідної заміни. А щоб ви знали ціну таким людям, я запрошую його обідати на завтра.

Старший вікарій хотів докинути слівце з приводу вибору наступника, але прелат був не схильний в цю хвилину займатися справами і сказав йому:.

Перш ніж дати увійти другому, подивимось, як відходить цей. Покличте сюди семінариста: адже істина глаголить дитячими устами.

Жюльєна покликали. «Зараз мене допитуватимуть два інквізитори», — подумав він. Ніколи ще не почував він у собі такої відваги.

В ту хвилину, коли Жюльєн увійшов, два камер-лакеї, одягнуті краще, ніж сам пан Вально, роздягали монсеньйора. Перш ніж заговорити про абата Пірара, прелат схотів розпитати Жюльєна про його навчання. Він поставив Жюльєнові кілька запитань з догматики і був вражений. Потім прелат перейшов до класиків — до Вергілія, Горація, Цицерона. «За ці імена, — подумав Жюльєн, — я дістав свій сто дев'яносто восьмий номер. Тепер мені нічого втрачати, спробуймо блиснути». Йому пощастило; прелат, сам чудовий знавець класиків, був у захопленні.

На обіді в префектурі одна дівчина, що користалася заслуженою славою, читала поему про Магдалину. Єпископу захотілося поговорити про літературу, і він скоро забув і про абата Пірара, і про всі справи, обговорюючи з семінаристом питання про те, багатим чи бідним був Горацій. Прелат цитував деякі оди, але іноді його зраджувала пам'ять, і Жюльєн негайно проказував з скромним виглядом всю оду. Єпископа особливо вразило те, що Жюльєн не виходив з тону звичайної розмови і читав два чи три десятки латинських віршів так вільно, ніби розповідав про події в семінарії. Вони довго розмовляли про Вергілія і Цицерона. Нарешті прелат не міг відмовити собі в приємності похвалити молодого семінариста:

— Ви засвоїли знання якнайкраще.

— Ваше преосвященство, — сказав Жюльєн, — ваша семінарія може похвалитись сто дев'яносто сімома учнями, які значно більше гідні вашої високої похвали.

— Як це? — спитав прелат, здивований такою великою цифрою.

— Я можу підтвердити офіційними даними те, що мав честь сказати вашому преосвященству. На річних іспитах в семінарії я дістав сто дев'яносто восьмий номер саме за такі відповіді, якими зараз заслужив похвали монсеньйора.