Стендаль - Червоне і чорне

Але доля наділила Жюльєна такою злощасною вдачею, що нахабство цих неотес його болісно ранило, а їхня ница підлесливість замість вдоволення викликала в ньому лише огиду.

Десь опівдні абат Пірар покинув своїх учнів, звернувшись перед тим до них із суворим повчанням:

— Чи мрієте ви про мирські почесті, — казав він їм, — про переваги в суспільстві, чи вабить вас насолода панувати, зневажати закони й безкарно ображати кожного? Чи, навпаки, ви прагнете вічного спасіння? Досить навіть найменш встигаючому з вас розплющити очі, щоб ясно розрізнити ці два шляхи.

Як тільки абат пішов, благочестиві з конгрегації Святого серця Ісусова пішли в каплицю й заспівали. Ніхто в семінарії не поставився серйозно до промови колишнього ректора. «Він розлючений, що його усунули», — казали всі.

Серед семінаристів не знайшлося жодного простака, який повірив би, що людина добровільно може відмовитись від посади, яка давала їй змогу мати справи з крупними постачальниками.

Абат Пірар оселився в найкращому готелі в Безансоні і під приводом справ, яких у нього насправді не було, вирішив перебути там два дні.

Єпископ запросив його на обід і, бажаючи подражнити свого старшого вікарія де Фрілера, пильнував, щоб дати абату Пірару можливість відзначитися. Вони сиділи за десертом, коли з Парижа надійшла разюча звістка про призначення абата Пірара до розкішної Н-ської парафії за чотири льє до столиці. Добрий єпископ привітав його від щирого серця. В усій цій історії він вбачав тонку гру; це його розвеселило, і він лишився найвищої думки про таланти абата, якому дав чудову атестацію латинською мовою і попросив замовкнути абата Фріяера коли той дозволив собі висловити: незадоволення.

Увечері єпископ пішов поділитись своїм захопленням з маркізою де Рюбампре. Вище безансонське товариство було вражене цією новиною. Не знали що й думати про причини такої незвичайної ласки. Абата Пірара вже бачили єпископом. Найхитріші гадали, що пан де Ла-Моль став міністром, і дозволили собі трохи посміятись з переможного вигляду, з яким абат де Фрілер з'являвся в салонах.

На другий день за абатом Піраром мало не ходили по вулицях; крамарі ставали на дверях своїх крамничок, коли він проходив, прямуючи у справах маркіза в суд. Там його вперше прийняли ввічливо.

Суворий янсеніст, обурений всім, що він виявив, допізна просидів, працюючи з адвокатами, яких він обрав для маркіза де Ла-Моля; потім він виїхав до Парижа. Він мав слабість сказати двом чи трьом своїм шкільним товаришам, які провели його до екіпажа і не могли намилуватись його гербами, що після п'ятнадцятилітнього управління семінарією він покидає Безансон з п’ятьмастами двадцятьма франками заощаджень. Друзі попрощалися з ним, обіймаючи його з сльозами на очах, але потім сказали один одному: «Добрий абат міг би обійтись без цієї зайвої брехні, це вже просто смішно!»

Ниці душі, засліплені любов'ю до грошей, нездатні були зрозуміти, що тільки в своїй високій щиросердості абат Пірар і черпав сили, потрібні для самотньої шестирічної боротьби з Марією Алакок, «Святим серцем Ісусовим», єзуїтами і своїм єпископом.

Абата вразила благородна зовнішність і мало не жартівливий тон маркіза. А втім, майбутній міністр прийняв Пірара без усіх церемонних чемностей великого вельможі, на перший погляд, таких поштивих, а насправді образливих для того, хто їх розуміє. Це було б даремним гайнуванням часу, а маркіз грав надто важливу]роль у серйозних справах, щоб витрачати час марно.

Вже півроку він вів інтригу, щоб добитися від короля і водночас від народу утвердження кабінету в новому складі, сподіваючись одержати в подяку за це герцогський титул.

Маркіз уже довгі роки марно вимагав від свого адвоката в Безансоні ясного й точного звіту про справи в Франш-Конте. Та як міг цей знаменитий адвокат пояснити маркізові те, чого він сам не розумів?

Чвертка паперу, яку йому подав абат, все роз'яснила.

— Дорогий абате, — сказав йому маркіз, покінчивши менш ніж за п'ять хвилин з усіма формулами ввічливості і запитаннями приватного характеру, — дорогий абате, незважаючи на весь мій видимий добробут, мені бракує часу, щоб серйозно звернути увагу на дві, вдавалося б, дрібні, однак дуже важливі речі — сім'ю і справи. Я дбаю про становище моєї родини і маю щодо цього великі можливості. Я дбаю й про свої втіхи, і це мусять стояти на першому місці, принаймні на мою думку, — додав він, помітивши здивування в очах абата Пірара. Абат, хоч і був людиною розсудливою, остовпів, почувши, як одверто цей старий говорить про свої втіхи.