Стендаль - Червоне і чорне

Горе тому, хто від них відрізняється!

Одразу після обіду вся сім'я виїхала у Вержі, але через день Жюльєн знов побачив їх усіх у Вер'єрі.

Не минуло й години після їхнього приїзду, як він з великим подивом помітив, що пані де Реналь щось від нього приховує. Вона уривала розмову з чоловіком, як тільки Жюльєн входив у кімнату, і їй неначе хотілося, щоб він швидше вийшов. Жюльєн подбав, щоб це не повторювалось. Він зробився холодним і стриманим. Пані де Реналь бачила це, але не стала шукати причини. «Чи не збирається вона мене замінити іншим коханцем? — подумав Жюльєн. — Ще позавчора вона була ніжна зі мною! А втім, кажуть, що ці знатні дами саме так і поводяться. Точнісінько, як королі: ніколи вони не бувають такі милостиві до міністра, як у той день, коли він, повернувшись додому, знаходить у себе наказ про відставку».

Жюльєн помітив, що в розмовах подружжя, які раптом уривались при його появі, часто згадувалось про великий будинок, що стояв саме проти церкви, в центрі торговельної частини міста. «Що ж може бути спільного між цим домом і новим коханцем?» — запитував себе Жюльєн. В своєму горі він повторював собі чарівну пісеньку Франциска І, що для нього була новою, бо не минуло ще й місяця, як він почув її від пані де Реналь. Якими клятвами, якими пестощами спростовувався тоді кожен рядок цієї пісеньки:

Пан де Реналь виїхав поштовими кіньми в Безансон. Поїздка ця була вирішена за якихось дві години; мер здавався дуже стурбованим. Повернувшись, він кинув на стіл якийсь товстий пакунок у сірій паперовій обгортці.

— Ось вона, ця дурна штука, — сказав він своїй дружині.

Через годину Жюльєн побачив, як прийшов розклеювач оголошень і забрав пакунок; він кинувся за ним слідом. «Тепер я розгадаю цю таємницю на першому ж розі!» — подумав він.

Він стояв за спиною розклеювача й нетерпляче чекав, поки той намазував великим квачем зворотний бік оголошення. Як тільки його було наліплено, Жюльєн, палаючи з цікавості, побачив докладне оголошення про здачу в найми з прилюдних торгів того самого великого старого будинку, про який так часто згадував пан де Реналь у розмовах з жінкою. Торги були призначені на другу годину наступного дня в залі міської ратуші. Присуд оголошувався дійсним з того моменту, як згасне третя свічка. Жюльєн був дуже розчарований. Але йому здавалося дивним, що оголошення вивішують напередодні торгів: як же встигнуть дізнатися про торги всі ті, хто хоче взяти в них участь? А втім, оголошення, що було датоване числом двотижневої давності, нічого йому не пояснило, хоч Жюльєн прочитав його у трьох різних місцях.

Він пішов глянути на дім, що віддавався в найми. Воротар, не помітивши його, з таємничим виглядом пояснював одному з сусідів:

— Е, чого там, марна праця Пан Маслон пообіцяв йому, що той матиме дім за триста франків, а коли мер почав упиратися, його викликали негайно в єпископат до старшого вікарія Філера.

Поява Жюльєна, очевидно, дуже збентежила двох дру8Ів, і вони більше й слова не вимовили.

Жюльєн пішов на торги. В погано освітленій залі товпилась юрба, але всі якось дивно приглядались одне до одного. Всі погляди були прикуті до стола, де Жульєн помітив на олов'яному блюді три засвічених недогарки. Судовий пристав вигукнув:

— Триста франків, панове.

— Триста франків! Це вже занадто, — сказав тихенько якийсь чоловік своєму сусідові. Жюльєн стояв між ними. — Ціна йому більше восьмисот. А що, як я додам?

— Це однаково, що плювати в повітря. Що ти виграєш, коли посваришся з паном Маслоном, паном Вально, єпископом, його грізним старшим вікарієм Філером і з усією зграєю?

— Триста двадцять! — вигукнув перший.

— От дурень! — вилаявся його сусід. — Та ось тут і шпигун мера, — додав він, кивнувши на Жюльєна.

Жюльєн хутко обернувся, щоб покарати кривдника; але обидва приятелі з Франш-Конте вже не звертали на нього ніякої уваги. їхня холоднокровність передалась і йому. В цю хвилину останній недогарок згас, і судовий пристав протяжним голосом сповістив, що будинок передається на дев'ять років панові де Сен-Жіро, начальнику канцелярії префектури, 8а триста тридцять франків.

Як тільки мер вийшов з зали, почалися пересуди.

— От і заробила міська казна тридцять франків через необачність Грожо! — сказав хтось. — А пан де Сен-Жіро помститься цьому Грожо, він ще пригадає йому ці тридцять франків.

— Яка підлота! — вказав якийсь товстун ліворуч від Жюльєна. — Та за такий будинок я дав би вісімсот франків, пристосував би його під фабрику та ще й зиск мав би.