Стендаль - Червоне і чорне

Пізніше Жюльєнові довелося перевіряти рахунки витрат на цю церемонію. Пан де Ла-Моль, що здобув для свого племінника єпископство, бажаючи зробити йому ласку, взяв на себе всі витрати. Сама лише церемонія в Бреле0 коштувала три тисячі вісімсот франків.

Після промови єпископа і відповіді короля його величність став під балдахін; потім вельми побожно опустився на коліна на подушку біля вівтаря. Навколо криласу йшли ряди крісел, розміщених на висоті двох східців над підлогою. Жюльєн сидів на нижчому зі східців біля ніг пана Шелана, наче шлейфоносець біля ніг кардинала в Сікстинській капелі в Римі. Співали, курилися хмари ладану, лунала нескінченна стрілянина з мушкетів і з гармати. Селяни сп'яніли від насолоди й благочестя. Один такий день зводить нанівець всю роботу сотні номерів якобінських газет.

Жюльєн був за шість кроків від короля й бачив що той молився справді щиро. Тут він вперше помітив невеличкого на зріст чоловіка з розумними очима, в мундирі майже без гаптування. Але поверх цього простого мундира в нього була пов'язана через плече блакитна орденська стрічка. Він стояв ближче до короля, ніж багато інших вельмож, на яких мундири були вигаптувані так, що під золотом, як казав Жюльєн, не видно було сукна. Через кілька хвилин він дізнався, що це пан де Ла-Моль. Жюльєнові він здався погордливим і навіть зухвалим.

«Цей маркіз навряд чи вміє бути таким чемним, як мій гарненький єпископ, — подумав Жюльєн. — Ах, ось що значить духовне звання: воно робить людину лагідною і мудрою. А втім, король приїхав сюди поклонитись мощам, а я ніяких мощей не бачу, Де ж цей святжй Климеит?»

Молодий прислужник, його сусід, пояснив йому, що святі мощі нагорі, в палаючій каплиці.

«Що то за палаюча каплиця?» — подумав Жюльєн.

Аж йому не хотілось розпитувати, що це таке. З подвійною увагою він став спостерігати церемонію.

Коли церкву відвідує королівська особа, каноніки за статутом не супроводять єпископа.

Незабаром прибув і король у супроводі самого тільки пана де Ла-Моля і свого першого камергера. Навіть почесні вартові залишились зовні, вони стояли навколішки з оголеними шаблями.

Його величність скоріш упав, ніж опустився на коліна на оксамитову подушку. І тільки тепер Жюльєн, притиснутий до позолочених дверей, побачив з-за голого плечика однієї з дівчат чарівну воскову фігуру святого Климента. Він покоївся в глибіні вівтаря, в убранні римського воїна. На шиї в нього сяяла широка рана, з якої немов збігала кров. Скульптор перевершив самого себе: згасаючі напівзаплющені очі були повні небесної благодаті. Вуса, що ледве пробивалися, обрамляли напівзатулені чарівні губи, які, здавалося, проказують молитву. Від цього видовища молоденька дівчина, що стояла біля Жюльєна, розплакалась, і одна її сльозинка впала на його руку.

Після хвилинної молитви серед цілковитої тиші, яка порушувалась тільки віддаленим благовістом в усіх селах на десять льє навкруги, єпископ агдський попросив у короля дозволу сказати слово. Свою коротку, дуже зворушливу проповідь він закінчив простими словами, що потрясли присутніх:

— Не забувайте ніколи, юні християнки, що ви бачили нині одного з найбільших владарів світу на колінах перед слугами всемогутнього й грізного бога. Ці слуги немічні, гнані, вбиванні на землі, як ви це бачите з кривавої ран святого Климента, але вони торжествують на небесах. Адже ви завжди пам’ятатимете, о юні християнки, цей день, і ви зненавидите нечесті, чи не так? Ви залишитесь навіки вірні господу богу, великому, грізному, але такому милостивому?

З цими словами єпископ Велично підвівся.

— Ви даєте мені обіт у цьому? — промовив він, натхненно простягши руку.

— Даємо обіт, — пролепетали дівчата, захлинаючись від ридання.

— Я приймаю вашу обітницю в Ім’я господа караючого, — додав єпископ громовим голосом. І церемонія була закінчена.

Сам король плакав. Тільки через довгий час по тому Жюльєн знайшов у собі досить холоднокровності, щоб спитати, а де ж, власне, кістки святого, що були прислані з Рима Філіппові Доброму, герцогу Бургундському. Йому пояснили, що вони сховані всередині тої чарівної воскової фігури.

Пан де Ла-Моль наказав роздати селянам десять тисяч пляшок вина. А ввечері у Вер'єрі ліберали влаштували ілюмінацію своїх будинків у сто разів краще, ніж роялісти. Перед від'їздом король відвідав пана де Муаро.