Стендаль - Червоне і чорне

Гарні очі Жюльєна вплинули на єпископа.

— Прошу вас, дане, ідіть, — відповів той з чарівною ласкавістю, — вона мені потрібна негайно. Я в розпачі, що змушую чекати весь капітул.

Дійшовши до середини зали, Жюльєн обернувся і побачив, що єпископ знов почав благословляти. «Та що ж це таке? — знов подумав Жюльєн. — Напевно, це якийсь церковний обряд, що підготовляє сьогоднішню церемонію».

Увійшовши в келію, де знаходились камер-лакеї, він побачив у них в руках митру. Мимоволі скоряючись владному поглядові Жюльєна, вони передали йому митру його преосвященства..

Він з гордістю поніс її; увійшовши в залу, він уповільнив ходу, несучи її з повагою. Єпископ тепер сидів перед дзеркалом, але час від часу його права рука, хоч і стомлена, знов давала благословення. Жюльєн допоміг йому накласти митру. Єпископ похитав головою.

— Еге, вона тримається, — задоволено сказав він Жюльєнові. — Можна вас попросити трохи відійти?

Єпископ швидко вийшов на середину зали, потім, наближаючись повільними кроками до дзеркала, знов прибрав сердитого вигляду і став поважно роздавати благословення.

Жюльєн остовпів, він починав усе розуміти, але не наважувався повірити цьому. Єпископ спинився і, раптом, втративши всю свою суворість, глянув на нього й спитав:

— Що ви скажете про мою митру, пане, добре вона сидить?

— Чудово, монсеньйоре.

— Вона не зсунута надто назад? Адже це псує статечний вигляд; але, з другого боку, не слід також насувати її на брови, мов офіцерський ківер.

— Мені здається, що вона сидить якнайкраще.

— Король звик бачити статечне й, напевне, дуже суворе духівництво. Мені не хотілося б, особливо через мою молодість, мати занадто легковажний вигляд.

І єпископ знов став походжати, роздаючи благословення.

«Ясно, — подумав Жюльєн, нарешті наважившись зрозуміти те, що бачив. — Він вправляється, він вчиться благословляти».

— Ну, я готовий, — сказав єпископ через кілька хвилин. — Підіть, пане, попередьте пана ректора і панів з капітулу.

Незабаром пан Шелан у супроводі двох найстаріших священиків увійшов крізь величезні двері з чудовою різьбою, яких Жюльєн раніше не помітив. Але тепер він був, відповідно до свого рангу, позаду всіх і міг бачити єпископа тільки через плечі священиків, що товпились біля дверей.

Єпископ повільно йшов через залу; коли він наблизився до порога, священики вишикувались, утворюючи процесію. Після хвилинного замішання процесія вирушила, заспівуючи псалом. Єпископ ішов останнім між паном Шеланом і ще одним старезним священиком. Жюльєн, як особа, приставлена до абата Шелана, прослизнув зовсім близько до монсеньйора. Процесія прямувала довгими коридорами абатства Брело; незважаючи на яскравий сонячний день, вони були темні й вогкі. Нарешті всі вийшли на паперть. Жюльєн не тямив себе від захвату такою гарною церемонією. Честолюбство, підбурюване молодістю єпископа, і захоплення його надзвичайною делікатністю і чемністю сповнювали Жюльєнове серце. Чемність єпископа була зовсім не схожа на чемність пана де Реналя, навіть коли той був у доброму настрої. Чім ближче до найвищих щаблів суспільства, — казав собі Жюльєн, — тим частіше зустрічаєш отакі чарівні манери».

Процесія саме входила в церкву маленькими боковими дверима, коли раптом розлігся жахливий гуркіт, що струснув церковне склепіння; Жюльєнові здалося, що церква ось-ось завалиться. Але це була та сама маленька гармата; її щойно примчали сюди дві четвірки коней, що скакали галопом; тільки-но її встановили, як лейпцігські каноніри почали стріляти з неї раз у раз, по п'ять пострілів на хвилину, немов пруссаки вже були тут.

Але чарівний грім гармат тепер не справляв враження на Жюльєна, він не думав більше ні про Наполеона, ні про воєнну славу. «отакий молодий, «думав він, — ї вже єпископ Агди. Але де ж ця Агда і яку платню він одержує? Мабуть, двісті чи триста тисяч на рік…»

Лакеї монсеньйора внесли розкішний балдахін, пан Шелан взявся за один з держаків, але, по суті, ніс його, звичайно, Жюльєн. Єпископ ступив під балдахін. Він справді виглядав старим; захоплення нашого героя не мало меж. «Всього можна досягти спритністю!» — думав він.

Увійшов король. Жульєн мав щасливу нагоду бачити його зовсім зблизька. Єпископ звернувся до короля з привітанням; він говорив зворушено і не забував надати своєму голосу легкого тремтіння схвильованості, дуже приємної для його величності. Не будемо повторювати опис церемонії в Брело; він заповнював собою шпальти місцевих газет протягом двох тижнів. Жюльєн дізнався з промови єпископа, що король є нащадком Карла Сміливого.