Стендаль - Червоне і чорне

Незважаючи на свій невимовний жах перед кіньми, пан де Муаро нарешті згодився взяти на себе цей почесний обов'язок, як мученицький подвиг.

— Я зумію триматись достойно, — сказав він мерові.

Часу лишилось дуже мало, а треба ще було приготувати мундири, в яких сім років тому зустрічали якогось принца крові.

О сьомій годині приїхала з Вержі пані де Реналь 8 дітьми і з Жюльєном. В її вітальні вже було повно дружин лібералів. Посилаючись на те, що зараз треба показати повне єднання партій, вони благали її замовити слівце перед паном мером, щоб він дав їхнім чоловікам місця в почесній варті. Одна з цих дам запевняла, що коли її чоловіка не виберуть, він з горя оголосить себе банкрутом. Пані де Реналь швиденько всіх випровадила. Вона здавалась чимось дуже стурбованою.

Жюльєна дивувало й навіть дратувало те, що вона приховувала від нього причину свого збентеження. «Так я і думав, — казав він сам собі гірко, — все її кохання тепер померкло перед щастям приймати в своєму домі короля. Вся ця метушня її засліплює. Вона кохатиме мене знов, коли кастові забобони перестануть паморочити їй голову».

Дивна річ, але через це він закохався в неї ще більше.

Оббивальники заповнили весь будинок, і Жюльєн довго не міг вибрати слушної хвилини, щоб сказати їй кілька слів наодинці. Нарешті він побачив, що вона виходить з його кімнати з якимсь його одягом у руках. Вони були сані. Він спробував заговорити з нею. Але вона не стала його слухати і втекла. «Який я дурень, що покохав цю жінку: від честолюбства вона так само втрачає розум, як і її чоловік».

Насправді ж пані де Реналь перевершила свого чоловіка. її опанувало одне заповітне бажання, в якому вона ніяк не наважувалась признатися Жюльєну з боязні його образити: їй хотілося, щоб він хоч на один день скинув свій похмурий чорний одяг. З дивовижною для такої простодушної жінки спритністю вона домоглася від пана де Муаро і в супрефекта де Можірона, щоб Жюльєна призначили до почесної варти, хоч на це місце претендували п'ять чи шість юнаків з родин багатих фабрикантів, до того ж принаймні двоє з них відзначалися зразковою набожністю. Пан Вально, який розраховував посадити в свій екіпаж найвродливіших жінок міста, щоб усі могли по милуватись його гарними нормандками, погодився віддати одного з своїх коней Жюльєнові, якого він ненавидів більш ніж будь-кого. Але в усіх, кого зараховано до почесної варти, були свої або позичені розкішні мундири небесно-блакитного кольору з полковницькими срібними еполетами, в яких почесна варта хизувалася сім років тому. Пані де Реналь хотілось дістати для Жюльєна новий мундир, а в неї лишалось тільки чотири дні, щоб замовити в Безансоні повну форму, зброю, кашкет і т. ін., тобто все потрібне для почесного вартового. Найзабавніше було те, що вона чомусь вважала необережним замовляти мундир для Жюльєна у Вер'єрі. Вона хотіла вразити і його, і ціле місто.

Покінчив справу з почесною вартою і впливом на громадську думку, мер узявся до підготовки урочистої релігійної церемонії, бо король неодмінно хотів відвідати уславлені мощі святого Климента, що зберігаються в Верлі, за милю від Вер'єра. Бажано було зібрати якомога більше духівництва, але це виявилось дуже важкою справою. Новий кюре, Маслон, ні в якому разі не хотів допустити присутності пана Шелана. Пан де Реналь марно доводив йому, що це буде необачно: короля мав супроводити маркіз де Ла-Моль, предки якого з давніх-давен були губернаторами цієї провінції. І він уже тридцять років знав абата Шелана. Напевне, приїхавши у Вер'єр, він запитає про нього і якщо дізнається, що той потрапив в опалу, то здатний буде піти до старого в його будиночок у супроводі такого численного почту, який тільки буде при ньому. Оце був би ляпас!

— А для мене це буде ганьба, як тут, так і в Безансоні, — заперечував абат Маслон, — якщо він з'явиться в моїй парафії. Це ж янсеніст, боже милосердний.

— Що б ви там не говорили, дорогий абате, — відказав пан де Реналь, — я не можу допустити, щоб представники влади у Вер'єрі дістали від пана де Ла-Моля таку образу. Ви його не знаєте, — це при дворі він добромисний, а тут, у провінції, це такий скалозуб і насмішник, — радий усякій нагоді кому-небудь допекти. Він може, виключно для власної розваги, зганьби и нас в очах лібералів.

Нарешті, вже тільки вночі з суботи на неділю, після триденних переговорів, гордість абата Маслона була зломлена боягузтвом пана мера, яке зробило його відчайдушним. Довелося написати медоточивого листа абатові Шелаку й просити його взяти участь в урочистій церемонії поклоніння мощам у Брело, якщо, звичайно, це дозволять йому літа й недуги. Пан Шелан зажадав і одержав запрошення для Жюльєна, що мав супроводити його як іподиякон.