* * *
Роман «Червоне і чорне», що мав підзаголовок «Хроніка XIX ст.», був написаний в основному до Липневої революції й змальовував французьке суспільство епохи Реставрації. Публікація твору затрималася у зв’язку з від’їздом автора до Трієста. Заздалегідь обміркована сюжетна структура й соціально-історична концепція твору, духовний світ героя, — все це вимагало від письменника замкнути дію роману в межах правління останнього з королів дворянсько-клерикальної Франції Карла X (Стендаль сам це підкреслював у зверненні «До читачів»). Та чи не відчувається все ж таки відгомін липневих барикад у знаменній промові Сореля на суді, що становила кінцеву мораль твору, написаного письменником-демократом?
Літературна праця була для Стендаля радістю і водночас виявом його активної суспільно-етичної позиції, наслідком напруженої праці, широких філософських узагальнень, часом надто оригінальних і надміру складних для розуміння тогочасного читача й тогочасної критики. Риси особистості Стендаля можна впізнати не лише в його досить численних автобіографічних публікаціях, а й у кожному з творів письменника. Пристрасна щирість, одверта оцінка описуваних подій, звучить у «ліричних» ремарках автора, розкривається в тонкощах соціально-психологічних портретів, у філософській концептуальності творів.
Стендаль написав «Червоне і чорне», коли йому було сорок сім років, тобто бувши людиною цілком дозрілою, з непохитними не¬ реконаннями. А проте в цьому творі виявляється якась непомильна свіжість думки, щастя творчого першовідкриття. Можливо, це пояснюється тим, що роман про Жюльєна Сореля — перше повноцінне завоювання письменника в цьому жанрі. «Арманс» (1827) був теж працею новаторською в галузі романної прози, твором інтелектуальним і опозиційним, а проте позбавленим тої художньої авторитетності, яка робить соціальну критику вагомою, а людські образи духовно живими, здатними хвилювати й прищеплювати читачеві свої настрої. «Червоне і чорне» — це роман-підсумок, синтез ідейно-політичних, філософсько-історичних, психоаналітичних та естетичних роздумів письменника, його перше бездоганно повне в думках та їх художньому втіленні творче кредо. Тут уперше був вироблений той неповторний стиль — вогненні спалахи почуттів, бурхлива динаміка подій, вилиті в стриману, небагатослівну форму, — про який творець «Людської комедії» написав: «полум’я, заховане в кремені». За висловом Бальзака, Стендаль поривається до драми й створює її одним словом, однією думкою.
Сюжет і образ головного героя «Червоного і чорного» запозичені автором з живої дійсності. У 1827 р. паризька «Газет де трібюн» опублікувала смертний вирок, винесений сину коваля Антуану Берте, що став учителем в домі провінціального дворянина і вчинив замах на життя своєї коханки — дружини господаря. Не задовольняючись судовими звітами преси, Стендаль докладно вивчив матеріали процесу Берте і майже повністю використав канву трагічної біографії молодого плебея для свого першого великого прозового твору.
В цих матеріалах можна було при бажанні знайти всі елементи, потрібні для написання ефектного сенсаційного роману: злочинне кохання, ревнощі, убивство, гільйотина. Але Стендаль розробив цю тему в новому тоді для літератури Франції соціально-психологічному жанрі.
Письменник підійшов до створення «Червоного і чорного» озброєний величезними знаннями в царині історичної науки. Сотні прочитаних книжок, починаючи від античних авторів і кінчаючи новаторськими працями французької школи істориків 1810-1820-х рр., критично сприймалися Стендалем з тими корективами, які вносили останні вияви класової та політичної боротьби в країні, а також спостереження художника, наділеного даром правильно осмислювати історичний процес.
Звідси свідомий, підкреслений історизм його творчого методу, прагнення до цілковитої життєвої правдивості не в фабульних деталях, а в зображенні класових стосунків і сутичок, шляхів формування психіки та інтелекту герся в умовах чітко окресленого історичного періоду. Епіграфом до роману є слова Дантона: «Правда, сувора правда», які наголошують викривальне звучання твору.
В останні роки Імперії та протягом усієї Реставрації Стендаль відчував гострий, навіть болючий інтерес до політичних питань. Роботи Міньє, Тьєра та ін. про Французьку революцію кінця XVIII ст. зміцнювали його антифеодальні та антитиранічні настрої. Але в оцінці сучасного етапу історії Стендаль стояв, безперечно, на позиціях більш демократичних, ніж історики ліберальної школи, котрі після Липневого перевороту перейшли на бік Луї-Фі— ліппа, якого Стендаль називав «найбільшим шахраєм серед королів». В уявленні Тьєра і Гізо, що дістали тепер міністерські портфелі, буржуазія ставала провідною силою нації. Натомість, як зазначав О. М. Горький, автор «Червоного і чорного» був «першим літератором, який уже наступного дня після перемоги буржуазії почав проникливо й яскраво змальовувати ознаки внутрішнього соціального розкладу буржуазії та її тупувату короткозорість».
Читать дальше