Стендаль - Червоне і чорне

За його пам'ять маркіз зовсім не турбувався, бо Жюльєн кілька разів проказав йому напам'ять секретну ноту, — але він дуже боявся, щоб його не перехопили в дорозі.

— Головне, удавайте фата, що подорожує, аби згаяти час, — казав він йому приязно, проводжаючи його до дверей вітальні. — На вчорашніх зборах, можливо, був присутній не один зрадник.

Подорож була швидка, але дуже сумна. Як тільки Жюльєн покинув маркіза, він забув і про таємну ноту, і про свою місію і почав думати, чому його зневажає Матильда.

В одному селі, за кілька льє від Мецу, доглядач поштової станції заявив йому, що коней нема. Була десята година вечора. Жюльєн, у великій досаді, замовив вечерю. Прогулюючись біля воріт, він наче мимохідь, так, щоб не привернути нічиєї уваги, зайшов у двір, де були стайні. Коней справді не було.

«А все ж таки у цього чолов'яги якийсь підозрілий вигляд, — казав сам до себе Жюльєн, — він якось безцеремонно розглядав мене».

Як бачимо, наш герой уже починав не довіряти тому, що йому казали. Він став подумувати про те, щоб утекти після вечері, а тим часом, щоб ознайомитись з місцевими умовами, пішов погрітись біля вогню в кухні. Яка ж була його радість, коли він побачив там синьйора Джеронімо, славетного співака!

Розсівшись у кріслі, яке він наказав присунути до самого вогню, неаполітанець голосно стогнав і говорив більше, ніж двадцятеро німецьких селян, що оточили його, пороззявлявши роти.

— Ці люди мене розорюють, — крикнув він Жюльєнові, — я обіцяв співати завтра в Манці. Семеро можновладних князів з'їхались туди, щоб послухати мене. А нумо, вийдемо прогулятись на свіже повітря, — сказав він в якимсь багатозначним виразом.

Коли вони відійшли по шляху кроків на сто і їх ніхто не міг почути, він сказав Жюльєнові:

— Знаєте, в чому тут справа? Цей доглядач поштової станції — шахрай. Я пішов пройтись, дав двадцять су якомусь хлопчиськові, і той мені все розказав. В стайні на другому кінці села стоїть більше дванадцяти коней. Ці люди хочуть затримати якогось кур'єра.

— Справді? — вимовив Жюльєн з невинним виразом. Але викрити хитрощі — це ще не все, треба виїхати; а це ніяк не вдавалось синьйорові Джеронімо і його другові.

— Почекаймо до завтра, — вирішив нарешті співак. — Нас підозрюють. Мені чи вам, комусь із нас вони не довіряють. Завтра вранці замовимо собі добрий сніданок і, поки його готуватимуть, підемо погуляти, втечемо, наймемо коней і доберемось до найближчої станції.

— А як же ваші речі? — спитав Жюльєн; йому спало на думку, що, може, самому Джеронімо доручено перехопити його. Довелось повечеряти й лягати спати. Тільки і Жюльєн встиг заснути, як його раптом збудили якісь голоси: двоє людей досить безцеремонно розмовляли в його кімнаті.

Він пізнав поштового наглядача з потайним ліхтарем у руці. Світло було скероване на дорожню скриню, яку Жюльєн звелів поставити у себе в кімнаті. Якийсь чоловік, що стояв поруч з наглядачем, спокійнісінько рився у відкритій скрині. Жюльєнові видно було тільки його рукава, дуже вузькі і чорні.

«Та це ж сутана», — подумав він і тихенько схопив маленькі пістолети, які поклав під подушку. Не бійтесь, пане кюре, він не прокинеться, — казав наглядач. — їм подали те вино, яке ви самі приготували.

— Не знаходжу ніякого сліду паперів, — відповів кюре. — Багато білизни, духів, помад, всяких дурниць; це якийсь модник, зайнятий своїми втіхами й розвагами. Посланець, мабуть, той другий, що навмисне говорить з італійським акцентом.

Вони наблизились до Жюльєна, щоб обшукати кишені його дорожнього костюма. Йому страшенно хотілось пристрелити їх, як злодіїв, адже це не загрожувало йому ніякими наслідками. Спокуса була дуже сильна. Але він подумав: «Я буду дурнем, зіпсую всю справу». Оглянувши його одяг, священик сказав:

— Ні, це не дипломат.

Він відійшов від Жюльєна і добре зробив.

«Як тільки він доторкнеться до мене, — не минути йому лиха, — казав собі Жюльєн. — Він ще й зараз може штрикнути мене кинджалом, а цього я вже не допущу».

Священик повернув голову. Жюльєн крадькома глянув на нього; яке ж було його здивування: це був абат Кастанед! І справді, хоч як тихо старались розмовляти між собою ці особи, Жюльєнові з самого початку здалося, що йому знайомий один з голосів. Його охопило нестримне бажання очистити землю від одного з найпідліших негідників…

«А моя місія?..» — сказав він собі.

Кюре з своїм поплічником вийшли. Через чверть години Жюльєн удав, що прокинувся. Він став кричати й збудив усіх у домі.