Стендаль - Червоне і чорне

«Ну, нарешті вимовлене заповітне слово, — подумав Жюльєн, — значить, цієї ночі мені доведеться скакати в…»

Поважний чоловік продовжував свою промову. Видно було, що він обізнаний зі справою: він висловлював великі істини з лагідним і стриманим красномовством, яке надзвичайно сподобалось Жюльєнові.

1. В Англії не знайдеться жодної гінеї для нас, там у моді економія і Юм. Ніхто, навіть їхні святі, не дадуть нам грошей, а пан Брум глузуватиме з нас.

2. Неможливо добитись від європейських монархів більше двох кампаній без англійського золота, а двох кампаній не досить, щоб роздушити дрібну буржуазію.

3. Необхідно утворити у Франції озброєну партію, бо без цього прихильники монархії в Європі не наважаться навіть і на дві кампанії.

Четвертий пункт, який я наважуюсь вам пропонувати, як щось цілком незаперечне, такий:

Неможливо утворити у Франції озброєну партію без допомоги духовенства. Я сміливо кажу це і берусь довести вам, панове, що треба все дати духовенству. По-перше, воно піклується про свою справу день і ніч, під керівництвом осіб високодостойних, які перебувають далеко від бур і гроз, за триста льє від ваших кордонів…

— Аа! Рим! Римі — вигукнув господар дому…

— Так, пане, Рим — продовжував кардинал гордовито. — Які б не були ті більш чи менш влучні жарти з цього приводу, поширені в часи вашої молодості, а де тепер, у тисяча вісімсот тридцятому році, я рішуче скажу, що тільки духовенство, кероване Римом, вміє знайти шлях до серця простого народу.

П'ятдесят тисяч священиків повторюють одні й ті самі слова в один день, вказаний їм їхніми владиками, і народ, — а це ж він, зрештою, постачає солдатів, — відчує голос своїх пастирів сильніше, ніж будь-які світські віршики…

Цей особистий випад викликав гомін серед присутніх.

— Духовенство сильніше за вас, — продовжував кардинал, підвищуючи голос. — Всі кроки, які ви робите в напрямку основної мети — створити у Франції озброєну партію, — робилися через нас…

Тут він навів факти. Хто дав вісімдесят тисяч рушниць у Вандеї? І так далі, і тому подібне. — Поки духовенство не одержить назад своїх лісів, воно нічого не зможе зробити. Якщо почнеться війна, міністр фінансів накаже своїм агентам виплачувати гроші тільки парафіяльним священикам. По суті, Франція невіруюча країна, і вона любить воювати. Хто б не розпочав війну, він буде дуже популярним, бо воювати — це значить примусити єзуїтів пухнути з голоду, як каже чернь, воювати — це значить врятувати гордих французів від загрози іноземної інтервенції.

Кардинала слухали прихильно…

— Треба було б іще, — говорив він далі, — щоб пан де Нерваль залишив міністерство, бо його ім'я дратує народ.

При цих словах всі посхоплювалися і заторохтіли всі разом.

«Зараз мене знов попросять вийти», — подумав Жюльєн. Але навіть сам обачливий голова забув про його існування й присутність.

Всі обернулись до людини, яку Жюльєн одразу впізнав; це був пан де Нерваль, прем’єр-міністр; Жюльєн бачив його на балу в герцога де Ретца.

Сум'яття досягло свого апогею, як пишуть газети про дебати в парламенті. Минуло добрих чверть години, перш І ніж відновилася відносна тиша.

І тоді підвівся пан де Нерваль й почав говорити апостольським тоном:

— Я не буду запевняти вас, — сказав він якимсь незвичайним голосом, — що я зовсім не дорожу посадою міністра. Мені вказують, панове, що моє ім'я начебто збільшує сили якобінців, відштовхуючи від нас багатьох поміркованих. отже, я охоче пішов би, але шляхи господні відомі небагатьом. А на мене, — додав він, пильно дивлячись на кардинала, — покладена певна місія. Господь сказав мені: або ти покладеш голову на ешафот, або відновиш монархію у Франції і зведеш парламент на те місце, яке він займав при Людовіку XV. І я це зроблю, панове.

Він замовк і сів. Запанувала глибока тиша.

«Чудовий актор!» — подумав Жюльєн. Він помилявся, бо, як і звичайно, приписував людям більше розуму, ніж у них було насправді. Пан де Нерваль, схвильований жвавою дискусією і особливо щирістю ораторів, що виступали, в цю хвилину вірив у свою місію. Ця людина при всій своїй сміливості була позбавлена здорового глузду.

Серед тиші, що настала після пишної фрази: «Я це зроблю», годинник пробив дванадцяту годину. Жюльєнові здалося, що в бої годинника було щось поважне й лиховісне. Він був схвильований.