Стендаль - Червоне і чорне

Зайдімо до цієї крамниці, ось чарівний чорний галстук, можна подумати, що він від самого Джона Андерсена! Берлінгтонстріт! Візьміть його, будь ласка, і закиньте якомога далі цю жахливу чорненьку мотузку, що теліпається у вас на шиї.

— Тепер скажіть, — продовжував князь, коли вони вийшли з найкращої галантерейної крамниці в Страсбурзі, — яке товариство пані де Дюбуа? Боже, і що за ім'я! Не гнівайтесь, мій любий Сорель, я просто не можу… До і кого ж ви будете залицятися?

— До най доброчеснішої жінки, дочки панчішного комерсанта, страшенно багатого. В неї найчудовіші в світі очі, вони мені дуже подобаються. Тут вона, безперечно, і посідає перше місце в товаристві, але, незважаючи на своє становище, червонів й розгублюється, коли хто-небудь згадав про торгівлю й крамниці. Бо, на лихо, її батько був одним з найвідоміших у Страсбурзі комерсантів.

— Отже, коли розмовлятимуть про спритність [39] Гра слів. Industrie означає французькою мовою і промисловість, і спритність. (Прим. перекл.). , — сказав князь, усміхаючись, — ви можете бути певні, що ваша красуня матиме на думці себе, а не вас. Це її дивацтво просто ш божественне й дуже вам корисне, воно не дасть вам ні на хвилину розгубитися від погляду її прекрасних очей. Успіх забезпечений.

Жюльєн мав на думці вдову маршала де Фервак, яка часто бувала в палаці де Ла-Моль. Це була красуня іноземка, що одружилася з маршалом за рік до його смерті. В неї, здавалося, не було іншої мети в житті, як примусити всіх забути, що вона — дочка промисловця, і для того, щоб створити собі певне становище, завоювати авторитет у Парижі, вона вирішила очолити жінок, що проповідували доброчесність.

Жюльєн щиро захоплювався князем; чого б він не дав за те, щоб мати всі його дивні риси! Розмова двох друзів затяглася до безконечності. Коразов був надзвичайно задоволений, ніколи ще ні один француз не слухав його так уважно. «Нарешті, — захоплено казав він собі подумки, — я добився того, що мої вчителі слухають мої повчання!»

— Отже, ми домовились, — повторював він Жюльєнові десятий раз, — не виявляти й найменшого натяку на пристрасть, розмовляючи в присутності пані де Дюбуа з молодою красунею, дочкою панчішного фабриканта з Страсбурга. Навпаки, в листах до неї — палка пристрасть. Для доброчесної жінки немає більшої насолоди, як читати гарно написаного любовного листа; це для неї хвилина перепочинку. Тут їй не доводиться прикидатись, вона може дозволити собі слухати голос свого серця. Отже, пишіть двічі на день.

— Ніколи в світі! — сказав Жюльєн в розпачі. — Хай мене товчуть у ступі, але я не вигадаю й трьох фраз; я — труп, любий друже, не сподівайтесь від мене нічого доброго. Залиште мене вмерти тут край дороги.

— Та хто вам каже про те, щоб вигадувати якісь фрази? У мене з собою в дорожній валізі шість томів любовних листів. На будь-який жіночий характер. Знайдуться й для найвищої доброчесності. Пам'ятаєте, як Каліцький залицявся до найвродливішої в цілій Англії квакерші, в Річмонд-Террас, за три льє від Лондона?

Коли о другій годині ночі Жюльєн розстався з своїм другом, він почував себе не таким нещасним.

Наступного дня князь звелів покликати писця, і через два дні Жюльєн одержав п'ятдесят три перенумеровані любовні листи, адресовані до найвищої і найсумнішої доброчесності.

«П’ятдесят четвертого листа нема, — сказав князь, — бо квакерша прогнала Каліцького; але що вам з того, коли і з вами погано поведеться дочка панчішника; адже ваша мета — ~ вплинути тільки на серце пані де Дюбуа?

Вони щодня катались верхи. Князь був захоплений Жюльєном. Не знаю, чим довести йому свою раптову прихильність, він нарешті запропонував йому руку однієї з своїх кузин, багатої московської спадкоємиці.

— Коли ви одружитесь, додав він, — то, завдяки моєму впливові і оцьому вашому орденові, будете через два роки полковником.

— Але ж цей орден я одержав зовсім не від Наполеона!

— Дарма! — сказав князь. — Хіба не він його заснував? Все-таки цей орден вважається найпочеснішим у Європі.

Жюльєн був уже готовий дати згоду; але обов'язок змушував його повернутись до поважної особи. Він покинув Коразова, пообіцявши написати йому. Одержавши відповідь на привезену ним секретну ноту, він помчав у Париж; але досить було йому залишитись протягом двох днів на самоті, як він відчув, що покинути Францію і Матильду було б для нього гірше від смерті. «Відмовлюсь від шлюбу з мільйонами, які мені пропонує Коразов, — вирішив він, — але поради його виконаю.