Ернест Хемінгуей - Прощавай, зброє. Старий і море. Оповідання

— Не засплю, — відказав я. — А де Аймо?

— Подавсь до кухні.

— Ну, лягайте, — сказав я.

— Оце я зараз засну! — сказав Піані,— А то цілий день куняв сидячи. Просто очі самі злипались, наче хто на лоба тиснув.

— Скинь черевики, — сказав Бонелло. — Це ж ліжко старої мармизи.

— Чхав я на ту мармизу. — Піані вклався на ліжко, простягши ноги в брудних черевиках і підмостивши руку під голову.

Я пішов до кухні. Аймо вже розтопив у плиті й поставив на вогонь казанок з водою.

— Приготую спагетті,— сказав він. — Коли прокинемось, захочеться їсти.

— Ви що, не хочете спати, Бартоломео?

— Та не дуже. Коли закипить, я ляжу. Вогонь сам загасне.

— Краще б вам поспати, — сказав я. — А підживитись можна сиром та консервами.

— Ні, краще так, — заперечив він. — Тим двом анархістам не завадить попоїсти гарячого. А ви йдіть лягайте, лейтенанте.

— У майоровій кімнаті є ліжко.

— От і лягайте там.

— Ні, я піду в свою колишню кімнату. Хочете випити, Бартоломео?

— Перед дорогою, лейтенанте. А зараз воно мені ні до чого.

— Якщо прокинетесь через три години, а я ще спатиму, збудіть мене, гаразд?

— Я не маю годинника, лейтенанте.

— Годинник на стіні в майоровій кімнаті.

— Гаразд,

Я пройшов через їдальню та вестибюль і піднявся мармуровими сходами до кімнати, де жив разом з Рінальді. Надворі не вщухав дощ. Я підійшов до вікна і виглянув. Уже сутеніло. Наші три машини стояли рядком під деревами. З дерев капотіло. Було холодно, і краплі повисали на галуззі. Я відійшов від вікна, ліг на ліжко Рінальді й віддався сну.

Перед тим як вирушити, ми зібрались у кухні попоїсти. Аймо поставив на стіл миску спагетті з накришеною цибулею та м'ясними консервами. Ми сіли до столу й випили дві пляшки вина, що залишились у підвалі вілли. Надворі було темно і все йшов дощ. Піані сидів за столом зовсім сонний.

— Як на мене, то відступати краще, ніж наступати, — сказав Бонелло. — Відступаючи, ми п'ємо барбера.

— Тепер п'ємо. А завтра, може, питимем воду з калюжі,— сказав Аймо.

— Завтра ми будемо в Удіне. Ми питимем шампанське. Це ж там окопалися всі лежні. Прокинься, Піані! Завтра ми будемо в Удіне і питимем шампанське!

— Я не сплю, — озвався Піані. Він наклав собі на тарілку спагетті з м'ясом. — Ти що, не міг знайти томатної підливи, Барто?

— Та нема ніде, — відказав Аймо.

— В Удіне ми хлебтатимем шампанське, — сказав Бонелло, наливаючи собі в склянку прозорого червоного барбера.

— Гляди, щоб нам не нахлебтатися г…., ще не доїхавши до Удіне, — сказав Піані.

— Ви наїлися, лейтенанте? — спитав Аймо.

— Добряче наївся. Подайте мені пляшку, Бартоломео.

— Я ще наготував по пляшці на кожного з собою, — сказав Аймо.

— Ви зовсім не спали?

— Мені багато не треба. Поспав трохи.

— Завтра ми спатимем на королівському ліжку, — сказав Бонелло. Він був у чудовому гуморі.

— Гляди, щоб не спати нам завтра у г…., — сказав Піані.

— Я спатиму з королевою, — не вгавав Бонелло. Він глянув на мене: чи сподобався мені його жарт.

— З г….. ти спатимеш, — сонно буркнув Піані.

— Це державна зрада, лейтенанте, — сказав Бонелло. — Правда ж, це державна зрада?

— Ну годі вже, — сказав я. — Не стільки того вина, скільки галасу.

Надворі періщив дощ. Я поглянув на годинник. Було вже пів на десяту,

— Час рушати, — сказав я і встав.

— З ким ви поїдете, лейтенанте? — запитав Бонелло.

— З Аймо. За нами поїдете ви. Тоді Піані. Їдемо дорогою на Кормонс.

— Боюся, щоб не заснути, — сказав Піані.

— Гаразд. Я поїду з вами. За нами Бонелло. За ним Аймо.

— Оце буде найкраще, — сказав Піані. — Бо я зовсім сонний.

— Я сяду за кермо, а ви трохи поспите.

— Ні. Коли я знаю, що є кому мене збудити, я можу вести машину.

— Я збуджу вас. Погасіть світло, Барто.

— Та нехай собі світить, — сказав Бонелло. — Нам сюди вже не повернутись.

— Там у мене в кімнаті невелика скринька, — сказав я. — Ви допоможете мені знести її вниз, Піані?

— Ми самі знесем, — відказав Піані.— Ходімо, Альдо.

Він і Бонелло вийшли у вестибюль. Я чув, як вони піднімаються сходами.

— Гарне тут було місце, — сказав Бартоломео Аймо. Він поклав у речовий мішок дві пляшки вина й півкружала сиру. — Такого більш не буде. Куди ми відступаємо, лейтенанте?

— Кажуть, за Тальяменто. Госпіталь і наш загін мають розташуватись у Порденоне.

— Це місто краще, ніж Порденоне.

— Не знаю, я там не був, — сказав я. — Тільки проїжджав колись.

— Паршивеньке містечко, — сказав Аймо.