Геть усе в ньому було старе, крім очей, а вони мали колір моря і блищали весело й непереможно.
— Діду Сантьяго, — сказав йому хлопець, коли вони піднімалися від берега, де залишили човен, — я міг би знову ходити в море з тобою. Тепер ми призбирали трохи грошей.
Старий навчив хлопця рибалити, і той любив його.
— Ні,— відказав старий. — Ти тепер на щасливому човні. Залишайся там.
— Але ж пригадай, як ти колись вісімдесят сім днів підряд вертався ні з чим, а потім ми три тижні ловили щодня по величезній рибині.
— Пригадую, — сказав старий. — Я знаю: ти пішов від мене не тому, що зневірився.
— Мені звелів тато. А я ж іще неповнолітній і мушу слухатись його.
— Знаю, — сказав старий. — Так і має бути.
— Він зневірився.
— Еге, — сказав старий. — А от ми — ні. Правда ж?
— Правда, — відповів хлопець. — А що, як я почастую тебе пивом на «Терасі», а тоді вже віднесем додому снасть?
— Чому ж ні? — сказав старий. — Як ведеться між рибалками.
Вони сіли на «Терасі», й багато хто з рибалок почав кепкувати із старого, та він на те не ображався. Інші, старші віком, дивилися на нього, і їх брав сум. Одначе вони не виказували цього й чемно гомоніли про течію, про глибини, на яких рибалили того дня, про сталу погоду й про те, що бачили в морі. Були там і ті, кому добре повелося, — вони вже порозчиняли своїх марлінів, поклали їх упоперек на дві дошки, а тоді узявшись по двоє за кінці дощок і хитаючись від ваги, попереносили до сховища, де риба мала лежати, доки її відвезуть машиною-льодовнею на базар у Гавану. Рибалки, яким попались акули, відтягли їх на рибозавод по той бік бухти — там їх піднімали на талях, видаляли печінку, відтинали плавці, білували, а тоді нарізували м'ясо стьожками на засіл.
Коли повівав східний вітер, з того боку бухти несло важкий сморід рибозаводу; та сьогодні той дух ледь учувався, бо вітер задув з півночі, а потім зовсім ущух, і на «Терасі» було затишно й сонячно.
— Діду Сантьяго, — сказав хлопець.
— Га? — озвався старий. Він тримав у руці склянку й думав про давно минулі дні.
— Може б, я наловив тобі сардин на завтра?
— Ні. Краще піди пограй у бейсбол. Гребти я ще маю силу, а сітку закине Рохельйо.
— А то б я залюбки. Коли вже мені не можна рибалити з тобою, то хоч якось би прислужитися.
— Ти ж ось почастував мене пивом, — сказав старий. — Зовсім уже дорослий став.
— А скільки мені було, коли ти вперше узяв мене в море?
— П'ять років, і тебе трохи не вбило, коли я втягнув до човна ще не охлялу рибину і вона замалим не рознесла все на друзки. Ти це пам'ятаєш?
— Я пам'ятаю, як вона била хвостом і поламала лавку, а ти гамселив її кийком. Пам'ятаю ще, як ти відштовхнув мене на ніс, де лежала мокра й холодна снасть, і як стрясався човен, а ти все гупав кийком, наче дерево рубав, а мені так солодкувато тхнуло кров'ю.
— Ти справді пам'ятаєш, чи то я тобі потім розповідав?
— Я пам'ятаю все від самого першого дня, коли пішов з тобою в море.
Старий подивився на нього почервонілими від сонця довірливими й сповненими любові очима.
— Коли б ти був моїм сином, я б зважився знову взяти тебе з собою, — сказав він. — Але ти маєш батька й матір і потрапив на щасливий човен.
— То, може, я все-таки наловлю тобі сардин? А ще я знаю, де можна дістати чотири живці.
— У мене лишилися від сьогодні. Я присолив їх і сховав у скриньку.
— Я принесу тобі чотири свіжих.
— Одного, — сказав старий. Він ніколи не втрачав надії і впевненості. Але тепер вони оживали в ньому, неначе обвіяні свіжим морським вітром.
— Два, — мовив хлопець.
— Нехай буде два, — погодився старий. — А ти їх не вкрав?
— Міг би й украсти, — відповів хлопець. — Але цих я купив.
— Дякую, — сказав старий. Він був надто простодушний і не замислювавсь над тим, відколи зробився такий покірливий, хоч і знав про це. Одначе знав він і те, що нічого ганебного тут немає і що, упокорившись, він не втратив справжньої гідності.
— За такої течії завтра має бути добра ловля, — сказав він.
— Де ти збираєшся ловити?
— Далеко в морі, а як вітер переміниться — поверну назад. Хочу вийти з бухти, поки не розвидніє.
— Спробую умовити й свого порибалити ген у морі,— сказав хлопець. — Тоді ми змогли б допомогти тобі, коли б ти підчепив да гачок щось путяще.
— Він не любить заходити надто далеко.
— Еге ж, — підтвердив хлопець. — Та я вже визирю щось таке, чого він не може добачити, — птаха над водою абощо, — й переконаю його вийти на простір.
Читать дальше