— І я вже передбачаю, як ви можете це зробити, — заявив Наполеон. — Я вже давно придивляюся до вас, пане докторе, і все чекаю, чи скоро ви вийдете на політичну арену.
Наполеон пускав кільця, такою мірою він почувався на висоті.
— Ваш процес, пане докторе, і потім ваша промова в Товаристві воїнів — все це добре як реклама. Але для політика все зводиться до одного: «Скільки голосів я зберу?»
Наполеон ділився з ним скарбами свого досвіду! Коли він заговорив про «націоналістичний галас», Дідеріх хотів запротестувати, але Наполеон швидко перебив його.
— Що ви хочете? Наша партія всіляко поважає цей галас. В усякому разі краще мати справу з націоналістами, ні ж з вільнодумними. Буржуазна демократія скоро взагалі вилетить крізь димар.
— І той ми в неї зіб’ємо! — вигукнув Дідеріх.
Союзники засміялися від задоволення. Дідеріх приніс пляшку пива.
— Але, — сказав соціал-демократ і висунув свої вимоги: — Будинок профспілок, при спорудженні якого місто має допомогти партії!..
Дідеріх схопився з місця:
— І ви насмілюєтеся вимагати цього від націоналіста?
Фішер лишився спокійний та іронічний.
— Якщо ми не допоможемо цьому націоналістові на виборах, куди йому подіти свій націоналізм?
І хоч як опирався і просив пощади Дідеріх, йому довелося написати на аркуші паперу, що він не тільки сам голосуватиме за Будинок профспілок, але й постарається вплинути на близьких йому за поглядами радників. Після цього він похмуро оголосив переговори закінченими і взяв пляшку з пивом із механікових рук. Але Наполеон Фішер підморгнув йому. Взагалі пан доктор може бути задоволений, що має справу з ним, а не з його партійним товаришем, шинкарем Рілле. Бо той агітує за своє власне обрання і не пішов би на компроміс. А в партії думки розділилися; тому Дідеріх має всі підстави через близьку до нього пресу підтримати Фішерову кандидатуру.
— Якби чужі люди, наприклад, Рілле, почали сунути носа до ваших справунків, пане докторе, ви, напевне, були б не дуже втішені. Ми з вами інша річ: нам не вперше ховати кінці у воду.
І він пішов, залишивши Дідеріха з його думками. «Не вперше кінці у воду ховати», — думав Дідеріх, і страх змагався в ньому з гнівом. Це наважився йому сказати цей пес, його власний кулі, якого він кожної хвилини міг викинути на вулицю! Тобто, на жаль, саме цього й не можна; він має рацію, вони ховали кінці у воду. Голандер! Покалічена робітниця! Одна таємниця тягла за собою другу: тепер Дідеріх та його робітник не могли обійтися один без одного не тільки на фабриці, але і в політиці. З більшою охотою Дідеріх зав’язав би стосунки із шинкарем Рілле, але тоді була б небезпека, що Наполеон Фішер з почуття помсти розповість усе, що знає. Дідеріх був змушений ще й допомогти йому проти Рілле. «Але, — він підняв до стелі кулака і потряс ним, — ми ще з ним поговоримо! Я розквитаюся з тобою, хоча б через десять років».
Після цього йому ще довелося відвідати старого Бука і покірно вислухати його чесну й пишномовну балаканину. Зате він став кандидатом партії вільнодумних… «Нецігська газета», яка в теплій статті рекомендувала виборцям доктора Геслінга як людину, громадянина і політика, відразу ж слідом за цим, хоч і дрібнішим шрифтом, гостро повставала проти кандидатури робітника Фішера. Серед членів соціал-демократичної партії — на жаль, це доводиться визнати — чимало-таки ремісників, які мають свої власні майстерні; вона не має потреби нав’язувати радникам, котрі належать до середнього класу, співробітництво із звичайним робітником. Невже, зокрема, доктор Геслінг повинен у надрах міського самоврядування стикатися зі своїм власним механіком?
Ця вихватка буржуазної газети поновила одностайність у лавах соціал-демократів; навіть Рілле мусив підтримати Наполеона Фішера, який з блиском прийшов до фінішу. Дідеріх дістав тільки половину голосів партії, яка його висунула, але його врятували соціал-демократи. Обидва обранці були разом уведені до зібрання. Бургомістр, доктор Шеффельвейс, привітав їх, зазначивши в своєму слові, що, з одного боку, буржуа — людина дії, з другого боку — робітник, що прагне вгору… І вже на найближчому засіданні Дідеріх узяв участь у дебатах.
Обговорювалося питання про каналізацію Геббельхенштрасе. Значна частина старих будинків цього передмістя ще й тепер, наприкінці дев’ятнадцятого сторіччя, користувалася гноярками, випари яких часом отруювали всю околицю. Побувавши в «Зеленому ангелі», Дідеріх мав нагоду пересвідчитися в цьому. І тепер він енергійно повстав проти побоювань фінансового і технічного характеру, висловлених представником магістрату. Вимоги культури не сміють відступати перед дріб’язковими перешкодами.
Читать дальше