Генріх Манн - Вірнопідданий

Дідеріх поспішив принести їй стільця, але насправді краще залишився б на самоті з Буком, гарячковий блиск у Густиних очах не віщував нічого доброго. Вона говорила швидше, ніж звичайно.

— По суті, ви чудово підходите один одному, ви тільки дуже церемонитеся!

— Це взаємна повага.

Дідеріх затнувся, потім зробив зауваження, яке вразило його самого:

— Власне кажучи, щоразу, коли я розлучаюся з вашим нареченим, я шалію від злості, але при зустрічі знову радію. — Він випростався. — Якби я не був націоналістом, він зробив би мене ним.

— Зате якби я був ним, — лагідно посміхаючись, сказав Бук, — ви б одбили в мене всяку охоту до цього. Тут уся принада.

Але Густа, мабуть, була заклопотана чимось іншим; вона зблідла і проковтнула слину.

— Я тобі зараз щось розповім, Вольфгангу. Б’юся об заклад, що ти знепритомнієш!

— Пане Розе, будь ласка, чарку геннесі! — крикнув Бук. Поки він мішав коньяк із шампанським, Дідеріх схопив Густу за лікоть і, користуючися з того, що цієї хвилини музика грала особливо гучно, благаюче зашепотів:

— Не робіть дурниць!

Вона зневажливо засміялась.

— Доктор Геслінг боїться. Йому ця історія здається занадто бридкою, а на мою думку, вона тільки кумедна. — І з гучним сміхом: — Що ти скажеш? Говорять, що твій батько з моєю матір’ю… ти розумієш? І тому ми з тобою… ти розумієш?

Бук неквапом похитав головою, потім посміхнувся:

— Хай собі говорять.

Тоді Густа перестала сміятися.

— Що значить — хай собі говорять?

— Ну, якщо нецігчани вірять таким речам, тоді це для них справа звична, а коли так, це не має жодного значення.

— Словами каші не помастиш, — сказала Густа.

Дідеріх визнав за потрібне гарантувати собі безпеку.

— Помилка може статися всюди. Але не можна безкарно нехтувати думкою своїх ближніх.

Густа зауважила:

— Вольфганг гадає, що він занадто добрий для цього світу.

А Дідеріх:

— Ми живемо в суворий час. Хто не борониться, має загинути.

Тут Густа в болісному захопленні вигукнула:

— Доктор Геслінг не такий, як ти! Він захищав мене! Я маю докази, це мені сказала Мета Гарніш, яку я кінець кінцем примусила говорити. Він взагалі єдиний, хто захищав мене. Він на твоєму місці підкупив би тих, котрі насмілюються обмовляти мене!

Дідеріх потвердив це кивком голови. Бук весь час вертів у руках келиха і розглядав своє відображення в ньому. Раптом він поставив його на стіл.

— Хто ж вам сказав, що я охоче не підкупив би кого-небудь, першого, хто попадеться, бо всі вони майже однаково підлі і дурні? — І він підморгнув.

Густа знизала оголеними плечима.

— Так говориться, але вони зовсім не такі дурні, вони знають, чого хочуть… А в дурні якраз шиються розумні, — з викликом закінчила вона, і Дідеріх з іронією кивнув головою.

Тоді Бук глянув на нього очима, в яких зненацька спалахнуло безумство. Він гарячково охопив себе за шию тремтячими руками.

— Але якби мені, — голос його раптом зовсім охрип, — якби мені попався той, хто розпочав усе це, хто поєднує в своїй особі все, що є мерзенного й огидного в усіх, — якби мені попався він, цей збірний образ усього нелюдського, всього до людського…

Дідеріх, білий, як маніжка, боком сповз із стільця і відступав крок за кроком. Густа скрикнула і, охоплена панічним страхом, відскочила до стіни.

— Це коньяк! — крикнув їй Дідеріх.

Та Буків погляд, що переходив від одного до другого і обіцяв страшну загибель, несподівано пом’якшав. Він підморгнув і весело блиснув очима.

— До цієї суміші я, на жаль, звик, — пояснив він. — Але хай бачать, що ми й це вміємо.

Дідеріх гучно сів на своє місце.

— Комедіант ви, та й годі! — обурено сказав він.

— Ви вважаєте? — спитав Бук, ще веселіше блискаючи очима.

Густа зморщила носика.

— Ну, хочу розважитися, — сказала вона і вже хотіла піти.

Але до них зблизився член окружного суду Фріцше, він уклонився їй і Букові. Чи дозволить пан адвокат протанцювати котильйон з його нареченою? Він говорив надзвичайно ввічливо, начебто бажаючи когось заспокоїти. Бук не відповів, він насупив брови. Але Густа вже взяла Фріцше під руку. Бук подивився їй услід, глибоко замислившись, між бровами в нього лягла зморшка. «Так, так, — думав Дідеріх, — не дуже приємно, мій любий, зустріти чоловіка, що тільки-но повернувся з веселої мандрівки з твоєю сестрою, а потім ще забирає у тебе з-під носа наречену, і ти нічого не можеш вдіяти, бо інакше скандал стане ще більший, адже ж ваші заручини вже самі по собі є скандалом…»