Генріх Манн: Вірнопідданий

© http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Переклав з німецької Марко Зісман

Передмова Кіри Шахової

Першої воєнної зими до Спілки радянських письменників надійшов лист, який трохи пізніше, у лютому 1942 року, з’явився на шпальтах газети «Правда». В ньому були такі рядки: «З першого дня цієї війни я знав і стверджував, яким буде її кінець: війська, що вдерлися, неминуче будуть відкинені, а Червона Армія почне наступ проти Німеччини… Ви втілюєте в життя ідею, яка в найближчому столітті пануватиме всюди. Саме тому ви такі чудові воїни: ваша ідея, котра є ваше покликання, має перемогти. Я безмежно захоплююся непохитністю радянського народу, його мужністю, його твердою рішучістю, його самовідданою вірністю справі, яка варта того, щоб заради неї героїчно вмерти і жити». Ці слова написав сімдесятилітній німець, якого по праву називали совістю свого народу, — один з найбільших письменників-реалістів XX століття Генріх Манн.

Все життя, вся творчість великого німецького письменника була присвячена боротьбі за те, щоб справдилися великі ідеали гуманізму, щоб і суспільство, і окрема людина позбулися прагнення до насильства, націоналістичних передсудів, мілітаристського духу. Від самого початку своєї письменницької діяльності Генріх Манн з безжалісною силою викривав вади буржуазного світу, зривав з нього пишне вбрання і показував приховані огидні вироки невиліковно хворого устрою. Активне заперечення суспільства, в якому мільйони приречені на жалюгідне існування для: того, щоб тисячі туркгаймерів, геслінгів і вулькових втішалися гараздами і заподіювали несправедливість, — зробило Генріха Манна одним з найбільших сатириків нашого століття. Прогресивні, гуманістичні і демократичні переконання закономірно привели письменника до послідовно антимілітаристської позиції з самого початку імперіалістичної війни, обернули його на вірного друга нашої країни з перших років її існування, допомогли ще в 20-х роках розпізнати небезпеку фашизму і з мужньою вірою в перемогу боротися проти брунатної чуми саме тоді, коли ця пошесть, здавалося, поширилася на всю Західну Європу. На схилі свого довгого віку Генріх Манн бачив живі і переконливі результати діяльності тих історичних сил, що з ними він пов’язав свою долю художника слова і громадського діяча, — в новій соціалістичній дійсності першої на землі Німеччини робітничо-селянської держави — Німецької Демократичної Республіки. За рік до своєї смерті сімдесятивосьмилітній письменник у відповідь на вітальні телеграми керівників НДР Вільгельма Піка та Отто Гротеволя писав: «Для тих, хто чесно і послідовно діє і мислить, успіх визначений наперед. Справа єдиної демократичної Німеччини, справа справедливого миру є справою істини, на яку марно силкуються кинути тінь. На Вашому боці — саме життя. А я, поки живий, стою за перемогу життя і радий, що наші з вами прагнення спільні».

Генріх Манн народився 27 березня 1871 року, тобто був ровесником Паризької комуни, а помер 13 березня 1950 року, звідавши все, що випало на долю людям першої половини нашого бурхливого століття. Його життєвий і творчий шлях не був легким і простим, були на ньому свої труднощі, зупинки, шукання і помилки. Та тепер, коли ми маємо можливість оцінити все зроблене митцем у цілому, коли з вершин часу перед нами розкривається весь краєвид його творчості, можна з цілковитою певністю сказати, що Генріх Манн завпеди йшов дорогою прогресу, у великих випробуваннях часу гідно ніс високе звання письменника, змагався на боці сил, яким належить майбутнє.

Мабуть, не багато родин за всю історію людства можуть похвалитися тим, що за життя двох генерацій вони дали світові аж п’ять письменників і серед них двох таких всесвітньовідомих, як брати Генріх і Томас Манни. В родині Маннів художній хист був притаманний майже всім її членам, навіть тим, хто за юнацьких років обрав шлях, далекий від мистецтва, як, наприклад, Віктор Манн, молодший з братів, учений-агроном, що написав цікаву історію своєї обдарованої родини.