Мольєр - Комедії

Дон Жуан.Одначе ми так захопилися мудруваннями, що, здається, заблудилися. Поклич-но того чоловіка та запитай у нього, як нам вийти на певний шлях.

Сганарель.Агов! Гей, чоловіче! Агов, куме! Чуєте, друзяко!.. Одне слівце, коли ласка ваша… Скажіть, спасибі вам, як нам пройти до міста.

Старець, Та отакечки всё прямо і йдіть цією дорогою, панове, а коли вийдете на узлісся, — зверніть праворуч, тільки я вам пораджу — майте осторогу! Тут в околицях недавно розбійники завелися.

Дон Жуан.Дуже тобі вдячний, друже, спасибі від щирого серця!

Старець. Чи не подасте ви мені якої милостині, паночку?

Дон Жуан.А, он воно що!.. Твоя порада не безкорислива, як я бачу.

Старець. Я бідний чоловік, папочку. Десять років живу я одинцем самотнім у цьому лісі й довіку благатиму небо за вас, щоб дало вам долю щасливу.

Дон Жуан.Е… благай небо краще за себе, щоб воно дало тобі пристойну одежину, а чужими справами не клопочися.

Сганарель.Ви не знаєте мого пана, чоловіче добрий; він вірить тільки в те, що двічі по два — чотири, а двічі по чотири — вісім.

Дон Жуан.Що ти тут робиш у цьому лісі?

Старець. Цілі дні богу молюся за здоров’я добрих людей, які мені щось подають.

Дон Жуан.Та не може того бути, щоб ти жив у злиднях.

Старець. Гай-гай, пане! Коли б ви знали, як я бідую!

Дон Жуан.Жартуєш, брате! Людина, що цілісінькі дні молиться богу, аж ніяк не може жити у злиднях.

Старець. Запевняю вас, паночку, що найчастіше я не маю навіть і шматка хліба, щоб у рота покласти…

Дон Жуан.От дивна річ! Погану ж нагороду дістаєш ти за свою ретельність! Стривай, ось я дам тобі зараз луїдора, але за це ти мусиш похулити бога.

Старець. Ой паночку! Та невже ж ви хочете, щоб я вчинив такий великий гріх?

Дон Жуан.То вже сам дивись, хочеш ти заробити луїдора чи ні. Ось маєш: це тобі, якщо ти хулитимеш бога. Стривай, спочатку похули бога, ну!..

Старець. Паночку…

Дон Жуан.А ні, то ти його не одержиш.

Сганарель.Та ну ж бо, похули бога, хоч трішечки! Нічого тобі не станеться.

Дон Жуан.Бери, ось він, бери, кажу тобі, але мусиш спершу бога похулити.

Старець. Ні, пане, краще вже я помру з голоду…

Дон Жуан.На, бери!.. Я даю тобі його з любові до ближнього… (Дивлячись у глиб лісу) . Але що я бачу!.. На одного напало троє?! Сили надто нерівні, я такої підлоти не попущу!.. (Видобуває шпагу й біжить до тих, що б'ються) .

Сганарель.Мій господар — чисто навіжений: сам шукає небезпеки! А проте, Їй-бо, допомога його стала-таки в пригоді: двоє примусили трьох накивати п’ятами.

Дон Карлос (вкладаючи шпагу в піхви) . Втеча цих грабіжників свідчить про те, яку послугу зробила мені ваша рука. Дозвольте, шановний добродію, подякувати вам за ваш великодушний вчинок та…

Дон Жуан.Я не вчинив нічого такого, шановний добродію, чого не вчинили б і ви, бувши на моєму місці. Ваша честь заінтересована в подібних пригодах, а наглий напад отих негідників був такий підлий, що не стати їм на перешкоді — означало б стати на їхній бік… Але ж даруйте, добродію, яким чином потрапили ви їм до рук?

Дон Карлос.Я випадково відстав від мого брата й усього нашого почту і заблудився. Намагаючись натрапити на їхній слід, я наскочив на цих розбійників, які спершу вбили мого коня, а згодом, коли б не ви, зробили б те ж саме й зі мною.

Дон Жуан.Куди ви їдете, добродію? До міста?

Дон Карлос.Так, але ми не збираємося в нього заїздити! Нам з братом доводиться кружляти по околицях через одну з вельми прикрих справ, які примушують дворянина віддавати і себе, і свою родину в жертву суворим вимогам честі, бо ж у подібних випадках навіть успіх має завжди згубні наслідки: якщо не розлучаєшся з життям, то в кожному разі розлучаєшся з королівством. Ось чому становище дворянина видається мені дуже сумним: вся його обачливість, уся шляхетність його власної поведінки не можуть гарантувати йому безпеки; закони честі ставлять його в залежність від негідної поведінки інших, його життя, його спокій та його добробут залежать від примхи першого-ліпшого зухвальця, якому заманеться заподіяти йому одну з тих тяжких образ, що призводять порядну людину до погибелі.