Мольєр - Комедії

Дон Алонсо. Ні, ні… Відкладати нашу помсту — це. була б непростима необачність, а такої нагоди може й не трапитися вдруге. Небо нині її. нам посилає, і ми повинні скористатися з цього якнайкраще. Коли честь смертельно поранено, всі інші міркування не до речі, і якщо ви відмовляєтеся взяти участь у такій справі, ви можете собі йти і полишити на мене самого честь цієї славної помсти.

Дон Карлос.Благаю вас, брате…

Дон Алонсо. До чого стільки зайвих балачок! Він мусить умерти!..

Дон Карлос.Спиніться, брате, кажу вам! Я не допущу замаху на його життя! Присягаюся небом, що захищатиму його проти кожного, хоч би хто там був, захищатиму його моїм життям, тим самим життям, яке він щойно врятував, і для того, щоб ви могли влучити в нього, вам доведеться спочатку проколоти мене.

Дон Алонсо. Як?! Ви стаєте на бік нашого ворога — проти мене? Замість того, щоб з’єднатися зі мною в єдиному чутті люті, що охоплює мене, коли я його бачу, ви виявляєте до нього почуття лагідні й доброзичливі?

Дон Карлос.Брате, будьмо розважливі у справедливій справі. Помстимося за нашу честь без тієї несамовитості, яка охоплює вам душу. Будьмо господарями над нашим серцем. Нехай же наша відвага, вільна від люті, слухається навіяння ясного розуму, а не поривів сліпого гніву… Я хочу, брате, покрити мій борг перед ворогом і сплату цього боргу вважаю за найперший мій обов’язок. Якщо ми відкладемо нашу помсту, вона від того не втратить своєї сили; навпаки, вона ще виграє, і коли ми не вчинимо цього зараз, наша помста ще справедливішою постане перед цілим світом згодом.

Дон Алонсо. О, яка незбагненна слабкість і яке жахливе засліплення — піддавати такому страшному ризику інтереси власної честі заради безглуздої думки про химерні обов’язки!

Дон Карлос.Ні, брате, не турбуйтесь… Якщо я роблю помилку, я зумію виправити її і беру на себе піклування про нашу честь. Я знаю, чого вона вимагає від нас, і ця відстрочка на один день, до якої мене зобов’язує моя подяка, ще збільшить моє палке бажання виконати повинність честі. Дон Жуане! Ви бачите, що я намагаюся віддячити вам за те добро, яке ви мені вчинили. На підставі цього ви можете» зробити висновки й про інше і вірити, що я з однаковим запалом повертаю всі мої борги і що за образу я віддячу вам так само ретельно, як і за доброчинність… Я не вимагатиму від вас, щоб ви тут ось відразу пояснили нам свої почуття, і даю вам волю обміркувати на дозвіллі, що саме ви вирішите робити надалі. Ви добре знаєте, яку тяжку образу ви нам заподіяли, і я здаюся на ваш суд — визначайте самі, якої сатисфакції вона вимагає. Щоб кас задовольнити, є засоби тихомирні, а є й жорстокі, й криваві, проте, зрештою, на чому б не спинився ваш вибір, ви дали мені слово, що Дон Жуан не ухилиться від зустрічі в нами. Не забувайте про це, прошу вас, і пам’ятайте, що в будь-якому іншому місці я мушу дбати тільки про мою честь!..

Дон Жуан.Я нічого не вимагав від вас і виконаю те, що обіцяв.

Дон Карлос.Ходімо, брате, хвилина поблажливості не чинить ніякої шкоди суворій невблаганності нашого обов’язку.

Дон Жуан.Де ти там, Сганарелю?

Сганарель (виходячи із своєї схованки) . Що накажете?

Дон Жуан.Як, шахраю! Ти тікаєш, коли на мене нападають?

Сганарель.Пробачте мені, паночку; я ж був отутечки, зовсім близесенько. Ця одежина, мабуть, діє як проносне: нап’ясти її на себе — однаково що ліків ковтнути…

Дон Жуан.Ото зухвалець! Хоч би прикривав свою полохливість якимось пристойнішим покривалом. А чи ти знаєш, кому я врятував життя?

Сганарель.Я? Ні…

Дон Жуан.Братові Ельвіри.

Сганарель.Бра…

Дон Жуан.Він людина цілком порядна, поводився як слід, і мені дуже шкода, що ми не поладнали між собою.

Сганарель.Вам було б легко все це виправити.

Дон Жуан.Так, але від моєї пристрасті до доньї Ельвіри не лишилося вже й сліду, і взагалі будь-які обіцянки зовсім мені не до душі. В коханні я люблю свободу, ти ж це знаєш, і ніколи б не зважився замкнути своє серце в чотирьох стінах. Я вже казав тобі двадцять разів, що маю природжений нахил линути душею до всього того, що мене вабить. Серце моє належить усім красуням, і всі вони можуть по черзі здобувати його і володіти ним. стільки, скільки їм пощастить. Стривай-но, що то за чудова будівля, — бачиш, он там, поміж деревами?