Мольєр - Комедії

Нехай ніхто вже більш Тартюфа не клене.

Оргон

Зістаньтесь: не пущу, от щоб мені пропасти!

Тартюф

То доведеться знов терпіти всі напасті.

Але, як хочете…

Оргон

А!

Тартюф

Добре, буде так.

Але я стану вже поводитись інак;

Бо честь — то ніжна річ; як побратим правдивий.

Не дам я, щоб її доткнув язик злосливий:

Дружину вашу скрізь я буду обминать.

Оргон

До неї, всім на злість, повинні ви вчащать.

Дражнити світ увесь готовий я душею;

Нехай же бачать вас щораз у парі з нею.

А щоб відчули більш зневагу всю мою,

Я вам ще за життя добро все віддаю,

І зараз же, щоб нам з цим ділом не бариться,

Спишу папери всі по формі, як годиться.

Вірненький друг, ще й зять, дорожчий є мені

Від жінки, від дітей і всякої рідні.

Не будьте ж до мого дарунка неласкаві.

Тартюф

Господня воля хай справдиться в кожній справі.

Оргон

Сердешний! Ну, ходім та й спишемо як слід;

Нехай від заздрості нетямиться мій рід.

Клеант

Про це вже всі кричать, і вірте, що ті вісті

Для честі вашої не принесуть користі.

Я вас, добродію, до речі тут зустрів

І щиро вам скажу про цеє пару слів.

Я не силкуюся збагнуть цю річ до краю;

В найгіршім разі так я все це уявляю:

Невинні ви цілком, а винний сам Даміс

І скаргу ту на вас неправедно заніс.

По-християнському було б забуть образу

І помсту всяку геть з душі прогнати зразу.

Невже ви схочете за сварку вашу з ним,

Щоб вигнано його, щоб кинув він свій дім?

Я ще таки скажу, і в тім брехні не буде:

Вже ремствують на вас тепер за це всі люди.

Послухайте ж мене, всім спокій поверніть

І справи вашої на гірше не ведіть.

На божу волю весь великий гнів оддайте

І батька з сином знов до згоди приєднайте.

Тартюф

Ох, і моя душа до згоди теж вола.

Я не держу на нього й крихти зла,

Я вибачив йому, я вже не нарікаю,

Йому б я сам служив так щиро, як здолаю;

Та божий інтерес на те не призволя:

Якщо він буде тут, я вийду відсіля;

А якщо я тепер, по тій страшній зневазі,

До згоди з ним прийду, то страчу на повазі.

Тоді вже бог зна що про мене здасться всім:

Що я з політики вдаю себе плохим,

Та й скажуть, що себе я винним почуваю,

Незлобністю ж душі свій острах покриваю,

І що на те його карати не схотів,

Щоб міг забути він на мене правий гнів.

Клеант

Виправдуєтесь ви барвистими словами

Й відбутись хочете непевними думками,

Але втручатись вам чи слід до божих справ?

Хіба злочинця бог і сам би не скарав?

Зоставте ж богові за гріх людей карати,

А нам наказує він тільки їх прощати.

Не думайте й про те, що скаже цілий світ,

Якщо ви дбаєте про божий заповіт.

Як! Через те, що хтось якось додумать може,

Ви будете з людьми поводитись негоже!

Ні, ні, робімо так, як небо нам велить,

А інший клопіт нас нехай не туманить.

Тартюф

Я вам уже сказав, що гніву я не маю

І божу заповідь я тим задовольняю;

Але ж закону бог того не положив,

Щоб я з зневажником моїм укупі жив.

Клеант

А чи велить вам бог схилятися до того,

Що батькові його прийшло не знати з чого?

Жадати, щоб усе добро він вам оддав,

Якого брати ви не мали жодних прав?

Тартюф

Хто знатиме мене, вгада мій замір чистий:

Не скаже, що я дбав для власної користі.

Що всі мені скарби? Який мені в них зиск?

Ні, не приваблює мене фальшивий блиск.

Коли ж я й згодився те все добро прийняти,

Що пан Оргон мені ласкавий був оддати,

То це я через те зробив, що мав я страх,

Щоб не погинуло воно в лихих руках;

Щоб не дісталося воно комусь такому,

Хто прогайнує все не на користь нікому;

А я ж узяв його для однії мети:

Щоб небо вславити та ближнім помогти.

Клеант

Ваш делікатний страх облиште ви ласкаво,

Щоб той не плакався, хто мав на спадок право.

Ні, хай бере своє, та й сам одповіда,

А клопотатися про те вам не влада.

Та краще б він усе добро те марно стратив,

Ніж за шахрайство б вас хто-небудь винуватив.

Аж дивно бачити, як хто без сорома

Великії дари охоче так прийма.

Правдива щирість теж закони мусить мати.

Хто вчить наслідників законних обдирати?

Коли ж ви маєте такі думки, що там,

Де житиме Даміс, не можна жити вам,

То краще б вам було тихесенько самому