Мольєр - Комедії

Я, пані, навпростець, по щирості скажу,

Що до цих слів тоді довіру покажу,

Як ласки вашої, якої так жадаю,

Не тільки на словах, а в дійсності дізнаю

І віру защеплю в душі своїй навік,

Що з ласки вашої я щасний чоловік.

Ельміра

(навмисне кашлянувши)

Еге, які-бо ви швидкі та нетерплячі;

Так хутко стратите всі почуття гарячі.

Я тут найкраще вам освідчення чиню,

Я так стараюся, а вас не вдовольню…

Чи тільки вас тоді я впевнити здолаю,

Як із прихильністю дійду вже аж до краю?

Тартюф

Чим менше гідний хто, тим менше щастя жде

І на самі слова надій не покладе,

Щасливій доленьці ми віри не діймаєм,

Аж поки в дійсності щедрот її зазнаєм.

А я прихильності не заробив нічим,

То як же вірити мені ознакам цим?

Ні, я не впевнюся на мову ні на яку,

Аж поки справжню ви дасте мені ознаку.

Ельміра

Який гарячий пал, що й перешкод не зна!

Як душу він мені збентежує до дна!

Дк пута він кладе на серденько жіноче

І як. потужно він бере собі, що хоче!

Чи й способу нема боротись проти вас

І ви вже не дасте спочинку хоч на час?

Але чи можна ж так суворо намагатись

І разом усього так палко допевнятись,

Надуживаючи прихильні почуття

Тієї, що вже сил збулась до бороття!

Тартюф

Коли ж приймаєте любов мою гарячу,

То чом певнішого я доказу не бачу?

Ельміра

Та як же зважусь я на те? А божий страх?

А небо, що у вас щоденно на устах?

Тартюф

Коли це страх, що нам не буде з неба згоди,

Я легко збавлю вас такої перешкоди;

Хай серця вашого не здержує вона.

Ельміра

Але небесний суд — то, кажуть, річ страшна.

Тартюф

Я ці страхи смішні відразу вам розвію,

Вагання зняти всі я дуже добре вмію.

Так, небо деяких не дозволяє втіх.

Порозумітися ж з ним можна в справах цих.

Така наука є, щоб, як потреба каже,

Вільніше попускать сумління, що нас в’яже.

І вчинкам нашим злим оправдання знайти,

Якщо ми робим їх для чистої мети.

Ви потім навчитесь як слід ції науки,

А поки що себе мені віддайте в руки;

Без ляку вдовольніть огонь бажань моїх,

А винний буду я й візьму на себе гріх.

Ельміра кашляє дужче.

Ви кашель маєте.

Ельміра

Я страдниця, та й годі.

Тартюф

А чи не стане вам пастильна ця в пригоді?

Ельміра

Це кашель навісний, тепер уже, мабуть,

Ніякі пастильки його не проженуть.

Тартюф

Це неприємна річ.

Ельміра

Така, що й не сказати!

Тартюф

Нарешті легко вам вагання геть прогнати.

Тут ваша таїна сховається навік.

Лихе ж не зло само, а розголос і крик.

Скандал перед людьми вражає справді віру,

Але не є гріхом грішити потаймиру.

Ельміра

(кашляє дужче і стукає об стіл)

Я бачу, що мені скоритись час прийшов

І все віддати вам, що віддає любов;

Що меншим коштом я не смію сподіватись

Задовольнити вас і з вами сквитуватись.

Це сумно вдіяти, по правді вам скажу,

Я зовсім нехотя переступлю межу;

Але коли вже так ведуть мене до того,

Як віри все не ймуть, не слухають нічого,

Коли упевнитись бажають виразніш,

То вже послухаєш людей і вдовольниш.

Коли в цім послуху образа буде богу,

Зле буде з тим, хто звів мене на цю дорогу.

І певно, що не я вину собі візьму.

Тартюф

Так, пані, я прийму; а про вину саму…

Ельміра

Прошу вас, відчиніть та визирніть із хати,

Чи чоловіка там де-небудь не видати?

Тартюф

І що вам за печаль журитися за ним?

Ми можем сим панком крутити, як дурним,

З таємних сих розмов радіє він без міри,

Коли ж побачить що, то все ж не пійме віри.

Ельміра

Дарма, ви все ж таки, прошу я вас, підіть

Та за дверима скрізь гарненько позирніть.

Оргон

(вилазячи з-під стола)

Оце скажу! Чи хто видав таку личину!

Я аж нетямлюся, я з гніву тут загину!

Ельміра

А ви вже й вилізли? Так іцо це?

Жарт для вас? Іще ховайтеся, бо зовсім ще не час.

Чекайте до щнця, щоб знати вочевидьки,

А не звіряйтеся на всякі прості сплітки.

Оргон

Чи пекло бачило тварину більш гидку!

Ельміра

О боже! Нащо ж так судити нашвидку!

Ні, дайте впевнить вас, та вже тоді й гнівіться;

Не поспішайте так, бо можна помилиться.

(Становить Оргона за собою).