Мольєр - Комедії

Тартюф

(не помічаючи Оргона)

Сприяє все мені задля моїх утіх.

Я добре обдививсь по закутках усіх:

Нікого там нема, і з думкою ясною…

В той час як Тартюф наближається, простягти руки, щоб обняти Ельміру, вона відхиляється, і Тартюф бачить Оргона.

Оргон

(спиняючи Тартюфа)

Заждіть, не кваптесь так з любовною жагою!

І серденька свого так дуже не паліть.

Ага! Свята душе! Вже годі нас дурить!

Як легко спокута вас біс до злого вчину!

Ви сватали дочку, а зводили дружину.

Я все не розумів, до чого ви йдете,

І ждав, що скажете ви щось зовсім не те.

Але вже з дослідом дійшлось тепер до краю

І більше доказів я мати не бажаю.

Ельміра

(до Тартюфа)

В тім, що зробила я, для мене честь мала,

Але до цього я примушена була.

Тартюф

(до Оргона)

Як! Ви вже певні!

Оргон

Ну, без крику; не вгинайтесь,

I зараз же мені з будинку вибирайтесь.

Тартюф

Таж обіцяли ви…

Оргон

Не час розмовам цим.

Вам треба зараз же покинути цей дім.

Тартюф

Це вам іти відсіль, хоча ви й горді, дане;

Будинок мій, нехай про це відомо стане,

І я вам покажу, що ця крутня гидка

І сварка ця мене ні трошки не зляка.

Що, гайячи мене, нелегко дійдуть справи,

Що в мене спосіб є розбити план лукавий,

За небо скривджене помститись і скарать

Тих, що тепер мене так вигнати хотять.

Ельміра

Про що він тут казав? І що це означає?

Оргон

Боюсь я, далебі. Так, жарту в цім немає.

Ельміра

Як?

Оргон

Помилку свою побачив я з цих слів.

Той запис на мій дім клопоту наробив.

Ельміра

Який там запис?

Оргон

Так, це діло вже пропало,

Та й інша річ мене турбує ще чимало.

Ельміра

Що знов?

Оргон

Дізнаєтесь. Але загляну вмить,

Чи певна скринька там у хаті ще стоїть.

Клеант

Куди ви біжите?

Оргон Чи знаю ж я!

Клеант

До ладу

Було б, гадаю, перш усім зійтись на раду

І в цій пригоді щось намислити гуртом.

Оргон

З цією скринькою збентеживсь я цілком.

Про інше тяжко так не міг би я журиться.

Клеант

То, певно, в скриньці тій поважна таємниця?

Оргон

Цю саму скриньку мій нещасний друг Аргас

На схованку до рук віддав мені в той час,

Як утікав. Ми з ним найбільшу приязнь мали.

Він говорив мені, що там лежать шпаргали,

Його ж добро й життя залежало від них.

Клеант

Навіщо ж оддали ви їх до рук чужих?

Оргон

Це сталось так: моє сумління винне в тому.

Якось признався я про це тому гидкому;

Як став же радить він, то я вже й сам знайшов,

Що краще скриньку цю віддать йому на схов.

На те, щоб відректись, найменший мав я клопіт,

Якби за скриньку ту взяли мене на допит,'

І щоб, сумління вже свого не боячись,

Незгідно з правдою я міг заприсяґтись.

Клеант

То кепсько; так мене принаймні це вражає.

Той дар і тайна та, яку від вас він має, —

Коли вже щиро вам сказати погляд свій, —

Ви в необачності замислили своїй,

Ви віддались йому з довірою такою;

Цей чоловік на вас готову держить зброю,

І гнівати його — то небезпечна річ.

Вам треба б лагідно його позбути з пліч.

Оргон

І він здававсь мені таким святим та божим,

А в серці був таким нещирим і негожим!..

Як старця, я тоді прийняв його й пригрів!..

Ні, вже зрікаюсь я тепер святих людців.

Я їх стріватиму гидливістю страшною

І буду задля них найгіршим сатаною.

Клеант

Еге, оце вже в вас палкий занадто гнів;

Ваш розсуд лагідний за вітром полетів.

Правдивий розум вам не робить більш послугу;

З одної крайності ви кинулись у другу.

Ви помилку свою побачили в цей час,

Що щирість брехуна приваблювала вас;

Але не бачу я потреби, щоб ви впали

Ще в більшу помилку і першу тим справляли,

Змішавши в гурт один нікчему-брехуна

З людиною, яка неправди вік не зна.

Вас одурив шахрай, з одвагою такою,

Бундючним виглядом і міною пісною, —

То вже здається вам, що всі такі, як цей,

Що вже побожності нема проміж людей.

Такі дурні думки безбожні можуть мати,

А вам годилось би чесноту відрізняти.