Мольєр - Комедії

А ви тому всьому, що кажуть, віри йміть

І в гніві вашому злочинця проженіть!

І скільки б сорому від вас мені не впало,

Скажу я, що його мені ще буде мало.

Оргон

(до сина)

Ах ти, розбійнику! Чи в тебе сором єсть

Такій святій душі оббріхувати честь!

Даміс

Невже ви здаєтесь на хитру цю личину

І віри не ймете?..

Оргон

Замовкни, вражий сину!

Тартюф

Нехай говорить він, не бороніть йому,

І що б він не сказав, ви віри йміть тому.

Навіщо ви мене так судите прихильно?

Про чесноту мою непевним бути вільно.

Чи ви звіряєтесь на те, чим я здаюсь?

Від того кращим я нітрохи не зроблюсь.

Моє обличчя вас негоже ошукало,

А справжнього добра в мене занадто мало.

Мов добрий чоловік, сподобавсь я усім.

Але, по щирості, нікчемний я зовсім.

(До Даміса).

Так, синочку, скажіть, що зовсім я пропащий.

Що зрадник, злодій я, розбійник непутящий;

Знайдіть мені ще більш образливе ім’я, —

Не сперечатимусь, бо винен тільки я.

І я навколішках ганьбу приймати буду,

Як кару за гріхи від праведного суду.

Оргон

(до Тартюфа)

Доволі, братику.

(До сина)

Чи, в тебе є душа?

Даміс

Як! Невже вас серце поруша?

Оргон

Цить, бидло!.. Встаньте-бо, мій брате милостивий.

(До сина).

Мерзенний!

Даміс

Він…

Оргон

Мовчи!

Даміс

То це за мій правдивий…

Оргон

Мовчи, бо я тобі всі руки потрощу.

Тартюф

Я ради господа того не попущу.

Вгамуйтесь, брате; перш прийму я всі напасті,

Ніж з голови його дам волосині впасти.

Оргон

(до сина)

Невдячний!

Тартюф

Згляньтеся на нього; от я сам

Навколішки стаю…

(Падає на коліна).

Оргон

(твою на колінах, до Тартюфа)

О боже!.. Годі вам…

(До сина). Ледащо! Подивись!

Даміс

То…

Оргон

Цить!

Даміс

Як?

Оргон

Цить! Ні слова!

Неславити його твоя душа готова.

Я знаю, за що ви на його встаєте,

І жінка, й діти — всі його ви цькуєте.

Вам сорому нема всіх заходів ужити,

Щоб цей побожний пан не став у мене жити.

Але всім заходам не вигнати його;

Його я пригорну до серденька мого

І, щоб приборкати лиху мою родину,

За його я віддам дочку мою єдину.

Даміс

Чи ви примусите, що згодиться вона?

Оргон

Сьогодні ввечері, нечемо навісна!

Я дам себе взнаки, я не скорюсь нікому;

Вже час навчити вас, що я господар дому.

Ну, зараз же мені навколішки ставай

І в пана доброго пробачення благай.

Даміс

У цього злодія? В облесника такого?

Оргон

Ага, ти знов своє! Ти брешеш знов на нього!

Ціпок! Де мій ціпок!..

(До Тартюфа),

Не здержуйте мене!

(До сина).

Геть з двору зараз же! Іди собі, свине!

Та щоб не смів сюди ніколи навертатись!

Даміс

Так, я піду, але…

Оргон

Виносься, годі длятись.

Знай: спадщини тобі я ввік не відпишу,

А те, що я сказав, прокльоном завершу.

Оргон

Святій людині так за все добро віддячив!

Тартюф

Хай бог його простить, як я йому пробачив…

(До Органа).

Коли б ви знали, як душа моя болить,

Що з братиком мене бажають роздружить.

Оргон

Ох, ох!

Тартюф

Як думаю про ненависть людськую,

То в серденьку таку велику муку чую…

Ох, груди стиснуло… І духу вже нема…

Не можу мовити… це ж, певно, смерть сама.

Оргон

(плачучи, біжить до дверей, куди він вигнав сина)

Розбійнику! Чому тебе пустив я з хати!

Було б тобі спершу всю спину полатати!

(До Тартюфа).

Вгамуйтесь, братику, і серденька не рвіть.

Тартюф

Доволі прикрості; вже час її скінчить.

Клопоти я приніс у вашу всю родину,

То краще я зроблю, як зовсім вас покину.

Оргон

Це жарти?

Тартюф

Тут усі на мене дишуть злом

І честь мою хотять обкидати багном.

Оргон

Ви ж бачите, що я не слухаю нікого.

Тартюф

Не кинуть вороги бажання навісного;

Щодня шептатимуть, аж поки й буде те,

Що наостанку ви їм віри поймете.

Оргон

Ні, братику, ніввік.

Тартюф

Ох, брате, превелика

У жінки сила є — вмовляти чоловіка.

Оргон

Ні, ні!

Тартюф

Рушати час. Пустіть же ви мене!