Болеслав Прус - Лялька

— Скромна втіха, — зауважив Вокульський.

— Зажди!.. Другу втіху я маю від своїх одновірців з фінансових кіл, які чомусь гадають, що я маю великі комерційні здібності, однак, не зважаючи на це, вірять, що можуть крутити мною, як їм захочеться… Уявляю собі їхнє розчарування, коли вони переконаються, що я не маю ані великих комерційних здібностей, ані настільки дурний, щоб стати пішаком в їхніх руках…

— А ти ж радив мені об’єднатися з ними!

— То інша річ! Я й сьогодні це тобі раджу. На розумній спілці з євреями ніхто ще ніколи не втратив, принаймні фінансово. Але одна річ бути спільником, а друга — пішаком, яким вони хочуть мене зробити. Ох, жиди, жиди! В лапсердаках чи у фраках, вони завжди — шельми…

— Це, однак, не перешкоджає тобі вихваляти їх і навіть спілкуватися з Шлангбаумом?..

— А це знов-таки інша річ, — заперечив Шуман. — Євреї, на мій погляд, найгеніальніша в світі раса, до того ж це моя раса, через те я ними й захоплююсь і в масі люблю їх. А щодо порозуміння з Шлангбаумом… бійся бога, Стаху! Чи розумно було б з нашого боку гризтися один з одним в той час, коли треба рятувати таке чудове підприємство, як Спілка для торгівлі з Росією?.. Ти її залишаєш, і вона або розпадеться, або дістанеться німцям, отже, в обох випадках країна втратить. А так і країна виграє, і ми.

— Я все менше розумію тебе, — зауважив Вокульський. — Євреї — велика нація і євреї — шахраї… Шлангбаума треба вигнати з Спілки і треба знову прийняти… На цьому заробляють то євреї, то країна… Плутанина, та й годі!..

— Це у тебе, Стаху, все перевернулось в голові. Ніякої плутанини нема, все ясно, як день. В цій країні тільки євреї якось рухають промисловість і торгівлю, отже, кожне їхнє промислове досягнення — чистий прибуток країни…

Може, скажеш, неправда?

— Про це треба подумати, — відказав Вокульський. — Ну, а яку ти ще маєш втіху?

— Величезну! Уяви собі, не встигла розійтись чутка про мої майбутні фінансові успіхи, а мене вже хочуть оженити!.. Мене, з моєю єврейською мордою і лисиною!..

— Хто? З ким?

— Звичайно, наші знайомі, а з ким?.. З ким захочу! Навіть з християнкою, і то з благородної сім’ї, аби тільки я вихрестився…

— А ти?

— Знаєш, я готовий зробити це з цікавості: як це молода, гарна, добре вихована християнка, а надто з благородної сім’ї, запевнятиме, що кохає мене?.. Тут, дорогий мій, я вже мав би мільйон утіх. Забавлявся б, спостерігаючи, як вона змагається з іншими за мою руку й серце. Забавлявся б, чуючи, як вона декламує про свою велику жертву на благо сім’ї, а то й вітчизни. А найкраща забавка — стежити, яким способом вона відшкодовує свою жертву: зраджуватиме мене по-старому, потаємно, чи по-новому, явно, може, навіть вимагаючи мого дозволу?..

Вокульський схопився за голову.

— Який жах! — прошепотів він.

Шуман стежив за ним скоса.

— Старий романтику!.. Старий романтику!.. Ти хапаєшся за голову, бо в твоїй хворій уяві й досі міститься химера ідеального кохання, жінки з ангельською душею…

Таких чи й знайдеться одна на десять, отож ти маєш дев’ять шансів проти одного, що на таку натрапиш. А хочеш знати, яка більшість? То придивись, як живуть люди. Або мужчина, як півень, увивається за десятками курей, або жінка, немов вовчиця в лютому, водить за собою цілу тічку одурілих вовків чи псів… І скажу тобі, нема нічого ганебнішого, як опинитися в такій зграї й потрапити в залежність від вовчиці… В такому разі втрачають майно, енергію, а кінець кінцем і розум… Ганьба тому, хто не зможе виборсатись з такого болота!

Вокульський сидів мовчки, з широко розплющеними очима. Нарешті тихо сказав:

— Твоя правда…

Доктор ухопив його за руку і, шарпаючи, закричав:

— Моя правда?.. Це ти сказав? Ну, значить, ти одужав!

З тебе ще будуть люди… Плюнь на все минуле: на власні муки й на чужу підлість… Знайди собі якусь мету, однаково яку, і починай нове життя. Наживай далі багатство, роби незвичайні винаходи, одружуйся з Ставською, закладай другу Спілку — аби ти тільки щось робив і чогось прагнув. Розумієш? І ніколи більше не давай накрити себе спідницею… Розумієш? Люди з твоєю енергією не виконують, а наказують, не йдуть на поводі, а самі ведуть.

Особа, яка мала можливість вибирати між тобою і Старським і вибрала Старського, тим самим довела, що не варта навіть Старського… Оце мій рецепт, зрозуміло? А тепер бувай здоров і залишайся з своїми думками.

Вокульський не затримував його.

— Ти сердишся? — спитав Шуман. — Воно й не дивно, адже я випік тобі таку виразку; а те, що залишилось, само згине. Бувай здоров!