Болеслав Прус - Лялька

Таким чином баронеса за свою злість і мстивість, а Марушевич за інтриги були покарані однією рукою, а Клейн дістав собі товариство, якого прагнув.

Ні, є таки справедливість на світі!..

Цей Марушевич, їй же богу, не має сорому!

Сьогодні він прибіг до Шлангбаума зі скаргою на Клейна.

— Пане Шлангбаум, — заявив він, — один з ваших службовців, який мешкає в будинку баронеси Кшешовської, просто компрометує мене…

— Як же він вас компрометує? — запитав Шлангбаум, широко розкривши очі.

— Він буває у тих студентів, вікно яких виходить у двір. А вони заглядають у мої вікна, стріляють у шибки горохом, а як збереться компанія, то кричать, що у мене картярське кубло!..

— Пан Клейн з липня не служитиме у мене, — відказав Шлангбаум, — Краще поговоріть про це з паном Жецьким, вони давно один одного знають.

Марушевич тоді причепився до мене і знову розказав, як студенти називають його шулером та компрометують дам, котрі у нього бувають. «Уявляю собі, які то дами!» — подумав я, а вголос відказав:

— Пан Клейн цілий день сидить у магазині, то як же він може відповідати за своїх сусідів?

— Так, але пан Клейн має з ними якийсь шахер-махер.

Це він намовив їх знов оселитися в нашому домі, він буває у них, а вони в нього.

— Молодого до молодих і вабить, — заперечив я.

— Але нащо я маю через це терпіти?.. Нехай він їх вгамує або… я подам на них усіх в суд.

Дикі претензії: щоб Клейн Гамував студентів, а може, ще й вихваляв перед ними Марушевича! Звичайно, я остеріг Клейна і сказав йому, що це був би скандал, аби він, службовець Вокульського, був замішаний у справу про якісь там студентські вихватки.

Клейн вислухав і знизав плечима.

— А що мені до того! — відповів він. — Я, може, повішав би такого пройдисвіта, але не стрілятиму йому в шибки горохом і не називатиму його шулером. Що мені до того картярського кубла?

Має рацію! Тому я не сказав йому більше ні слова.

Треба їхати! Треба їхати!.. Аби тільки Клейн не вплутався в яку-небудь дурну історію. Вони просто як малі діти: хочуть перебудувати світ, а бавляться такими дурницями. d Або я дуже помиляюсь, або ми стоїмо на порозі надзвичайних подій.

В травні Вокульський поїхав з панною Ленцькою і паном Ленцьким до Кракова і сказав мені, що не знає, коли повернеться, можливо, через місяць. Тим часом повернувся він не через місяць, а другого дня, і такий вимучений, що жаль живий був на нього дивитись. Жах, що з ним сподіялось за одну добу!

Коли я питав його, що сталося, чого він вернувся, він спочатку вагався, а потім сказав, що одержав телеграму від Сузіна і їде в. Москву. Але через день передумав і сказав, що в Москву вже не поїде.

— А якщо то важлива справа? — спитав я.

— К чорту всі справи! — пробурмотів він і махнув рукою.

Тепер він цілі дні не виходить з дому і переважно лежить. Я був у нього, але побачив, що він дуже роздратований; слуга сказав мені, що він звелів нікого не приймати.

Я послав до нього Шумана, але Стах і з ним не захотів говорити, тільки сказав, що лікарі йому не потрібні. Та Шуманові цього було мало; як чоловік допитливий, він узявся розслідувати цю справу і довідався про незвичайні речі.

Він каже, що Вокульський вийшов з поїзда опівночі у Скерневицях, удаючи, ніби одержав телеграму, а потім зник із станції й повернувся аж на світанку, викачаний у землі й йеначе п’яний. На станції думали, що він справді підпив і заснув десь у полі.

Але таке пояснення не переконало ні мене, ні Шумана.

Доктор вважає, що Стах порвав., з панною Ленцькою і, може, навіть пробував вчинити якусь дурницю… А я думаю, що він справді одержав телеграму від Сузіна.

В усякому разі, мені треба задля свого здоров’я їхати.

Я ще не інвалід і через тимчасове нездужання не можу відмовлятись від майбутнього.

Мрачевський приїхав у Варшаву й живе у мене. Він став гладкий, як ігумен, змужнів, засмаг. А скільки він об’їхав світу за останні кілька місяців!..

Був у Парижі, потім у Ліоні; з Ліона прилетів під Ченстохов до пані Ставської і з нею приїхав у Варшаву. Потім одвіз її назад, посидів там з тиждень і нібито допоміг їй налагодити магазин. Далі він дмухнув аж у Москву, відтіль знову повернувся під Ченстохов, до пані Ставської, трохи посидів у неї, а зараз живе у мене.

Мрачевський, напевне, знає, що Сузін не телеграфував до Вокульського, а до того ж певний, що він порвав з панною Ленцькою. Він, мабуть, щось сказав і пані Ставській, бо цей ангел, а не жінка, бувши в Варшаві, вшанувала мене своїми відвідинами й дуже допитувалась про Стаха: «Чи він не хворий?.. Чи дуже змінився і чи смутний?..