Болеслав Прус - Лялька

— То й ви, пане Шлангбауме, хочете, щоб вони йшли за вами в вогонь? — запитав я.

— Звичайно! Вони ж їдять мій хліб, я даю їм заробіток.

Я думав, що Лісецький, який чув цю балачку, загилить його в вухо — так він посинів зі злості. Проте він стримався і тільки спитав:

— А ви знаєте, пане Шлангбаум, чому ми за Вокульським пішли б у вогонь?

— Бо він має більше грошей! — відказав Шлангбаум.

— Ні, пане Шлангбаум. Через те, що він має те, чого не маєте і не можете мати ви, — відповів Лісецький, б’ючи себе в груди.

Шлангбаум почервонів як буряк.

— Що таке? — закричав він. — Чого я не маю?.. Пане Лісецький, ми не можемо працювати вкупі… ви ображаєте мої релігійні обряди…

Я схопив Лісецького за руку й відтягнув за шафи.

Образа Шлангбаума всіх розсмішила. Тільки Земба (він один з усіх продавців залишається в магазині) спалахнув і закричав:

— Хазяїн правду каже… не можна знущатися з віри, бо віра — свята річ!.. Де ж свобода совісті?.. Де прогрес?..

Де цивілізація?., емансипація?..

— Чортів підлизник, — пробурмотів Клейн, а потім шепнув мені на вухо:

— Хіба не правду каже Шуман, що вони таки діждуться свого?.. Ви бачили його, який він був колись і який тепер?..

Звичайно, я вилаяв Клейна, бо яке він має право залякувати своїх співгромадян якимись неприємностями?

А все-таки не можу не признатись сам собі, що Шлангбаум дуже змінився за рік.

Колись він був тихий та плохий, а тепер став нахабний і гордовитий; колись мовчав, як його кривдили, а тепер сам горлає без ніякого приводу. Колись називав себе поляком, а тепер хизується своїм єврейством. Колись він навіть вірив у благородність та безкорисливість, а тепер у нього тільки й мови, що про гроші та зв’язки. З цього може вийти щось погане!..

Зате перед покупцями він удвоє гнеться, а графам і навіть баронам готовий п’яти лизати. Але з підлеглими — просто гіпопотам: тільки й знає що фиркає та не дає кроку ступити. Погано виходить… А проте ні радник Шпрот, ні Клейн, ні Лісецький не мають права погрожувати йому якимись неприємностями.

І що ж я важу тепер у магазині при такому драконові?

Складаю рахунок — він заглядає мені через плече; зроблю яке-небудь розпорядження — він зараз же голосно його повторює. В магазині він мене ігнорує, при знайомих та покупцях весь час тільки й говорить: «Мій друг Вокульський… мій знайомий барон Кшешовський… мій продавець Жецький…» А коли ми залишаємось самі, називає «мій дорогий Ігнасю». Разів кілька я дуже делікатно дав йому зрозуміти, що ці пестливі назвиська мені неприємні. Але він, чудак, навіть не зрозумів цього; а я маю звичку довго терпіти, поки нарешті мене прорве. У Лісецького це виходить раптово, тому Шлангбаум поважає його.

Треба визнати, що Шуман теж має рацію, коли казав, що ми з діда-прадіда тільки й думаємо, як би прогайнувати своє майно, а вони — як би його набути. З цього погляду вони вже могли б завоювати першість, якби вартість людства вимірювалась тільки грішми. Але це не моє діло!..

Оскільки в магазині мені майже нічого робити, я все частіше думаю про подорож в Угорщину. Двадцять років не бачити ні поля, ні лісу… Це ж страх!

Я вже почав клопотатись про паспорт, думав, що на це потрібно буде з місяць часу. Але за цю справу взявся Вірський, і от тобі на! за чотири дні маю паспорт. Я аж злякався…

Тепер уже нічого не вдієш, треба їхати хоч на кілька тижнів. Мені здавалось, що чимало часу відберуть приготування до виїзду… Де там! Втрутився знову Вірський, одного дня купив мені сундука, другого спакував мої речі й каже: «Їдьте!»

Я аж розсердився. Чого це вони, чортяки, хочуть мене позбутися? Я сказав усім назбитки розпакувати речі й накрити сундук килимом, щоб він мене не дратував. А з другого боку так хочеться поїхати… так хочеться…

Але перше треба трохи набратись сили. Бо в мене так само нема апетиту, я худну, погано сплю, хоч цілий день ходжу сонний; почала чогось паморочитись голова, б’ється серце… Ну, та воно все минеться…

Клейн також щось не такий уже бадьорий. Спізнюється на роботу, носить з собою якісь книжечки, ходить на якісь збори… А найгірше те, що він уже взяв тисячу карбованців, яку йому призначив Вокульський, і витратив за один день. А на що?..

Незважаючи на все це, він хороший хлопець. А найкраще про його порядність свідчить те, що навіть баронеса Кшешовська не вигнала його з свого дому, де він і досі живе на четвертому поверсі, завжди тихо, скромно, нікому не заважаючи.

Аби тільки йому якось позбутися отих непотрібних стосунків; бо у євреїв неприємностей може не бути, а от у нього!..