Болеслав Прус - Лялька

— Я дикун, — казав він сам собі, — через те і з’їхав із глузду, але мене врятує цивілізація.

Кожен прожитий у Парижі день викликав у нього нові ідеї, розкривав таємниці його власної душі.

Одного разу, коли він сидів перед кафе й попивав мазагран, до веранди підійшов якийсь вуличний співак і, акомпануючи собі на арфі, заспівав:

І зараз же кілька чоловік гостей повторили останню строфу:

— Дурні! — пробурчав Вокульський. — He мають заспівати чогось кращого за оцю дурну пісню.

Він устав, похмурий, з болем у серці, і змішався з потоком людей, що метушилися круг нього, кричали, голосно розмовляли і співали, немов випущені з школи діти.

— Дурні, дурні! — повторював він.

Раптом йому спало на думку: а чи не дурень він сам? «Якби всі ці люди, — подумав він, — були схожі на мене, то й Париж був би схожий на дім похмурих божевільних.

Кожен отруював би собі життя якоюсь примарою, вулиці перетворилися б на смітники, а будівлі на руїни. Тим часом вони беруть життя таким, яке воно є, прагнуть до здійсненних цілей, почувають себе щасливими і створюють шедеври.

А чого прагнув я? Спочатку хотів винайти перпетуум-мобіле та керовані повітряні кулі, потім хотів посісти становище, до якого мене не допускали мої власні однодумці, нарешті, прагнув жінки, до якої мені майже не вільно наблизитись. І завжди я або жертвував собою, або підпорядковувався ідеям, створеним класами, які хотіли зробити мене своїм слугою і рабом».

І він уявляв собі, як би воно було, коли б, замість народитися в Варшаві, він народився в Парижі. Насамперед, в зв’язку з великою кількістю учбових закладів, він міг би більше навчитися в дитинстві. Потім, навіть якби працював у купця, то зазнав би менше прикрості й дістав би більше допомоги в науці. Далі, не працював би над перпетуум-мобіле, бо побачив би в тутешніх музеях багато подібних машин, які ніколи не функціонували. А якби взявся за керування повітряними кулями, то знайшов би готові моделі й багато таких самих мрійників, як сам, а якби думка його була практично здійсненна, то дістав би й допомогу.

І нарешті, якби, бувши багатою людиною, закохався в панну-аристократку, то не натрапив би на стільки перешкод, щоб зблизитися з нею. Він міг би ближче з нею познайомитись і або охолов би до неї, або здобув би її взаємність. В усякому разі, до нього не ставилися б так, як до негра в Америці.

А втім, чи можливо в цьому Парижі закохатись до нестями, як закохався він?

Тут закохані не впадають у розпач, а танцюють, співають і взагалі якнайвеселіше проводять час. Якщо не можуть одружитися законно, то живуть на віру; якщо не можуть тримати дітей при собі, то віддають їх нянькам на виховання. Тут любов, мабуть, ніколи не доводила розсудливого чоловіка до шаленства. «Останні два роки мого життя, — думав далі Вокульський, — минули в гонитві за жінкою, від якої я, можливо, відмовився б, аби пізнав її ближче. Всю мою енергію, знання, здібності й чимале багатство поглинає єдина пристрасть тільки тому, що я купець, а вона якась там аристократка… Чи не кривдить же суспільство само себе в моїй особі?»

Таким чином Вокульський досяг найвищого пункту самоаналізу: визнав недоречність свого становища і вирішив знайти з нього вихід. «Що робити, що робити? — думав він. — Та ясно ж — те, що роблять інші!»

А що вони роблять?.. Насамперед надзвичайно багато працюють; по шістнадцять годин на добу, навіть у неділі і свята. Завдяки цьому тут здійснюється закон природного добору, за яким право на життя здобувають лише найдужчі. Хоровита людина не виживе тут і року, малоздібна загине протягом кількох років, а залишаються тільки найсильніші та найздібніші. Отже, завдяки праці цілих поколінь борців, люди тут можуть задовольнити всі свої потреби.

Величезні каналізаційні колектори забезпечують їх від хвороб, широкі вулиці полегшують доплив повітря; Центральний ринок приставляє їм харчі, тисячі фабрик — одежу й меблі. Якщо парижанин хоче побувати на лоні природи, він їде за місто або в Булонський ліс; якщо хоче зазнати втіхи від мистецтва — йде в картинні галереї Лувру; а якщо хоче здобути знання, то до його послуг музеї та наукові колекції.