Болеслав Прус - Лялька

Проте, пильніше придивившись до плану Парижа, Вокульський помітив те, чого не помітили не тільки самі парижани (що було не так дивно), але й путівник Бедекера, який претендував на досконале знання Європи.

Незважаючи нібито на хаос, Париж має план, має логіку, хоч будували його кільканадцять століть мільйони людей, які не знали одне одного і зовсім не думали про логіку і стиль.

В Парижі є те, що можна назвати хребтом, центральною віссю міста.

Венсенський ліс лежить на південно-східній окраїні Парижа, а узлісся Булонського — на північно-західній.

Отож ця центральна вісь схожа на величезну гусінь (завдовжки майже шість верстов), яка, знудившися в Венсенському лісі, поповзла на прогулянку в Булонський.

Кінцем хвоста вона впирається в площу Бастілії, головою в Арку Зорі, а тулуб майже прилягає до Сени, причому шию її становлять Єлісейські Поля, торс — Тюільрі і Лувр, хвіст — Ратуша, Собор Паризької матері божої і, нарешті, Липнева колона на площі Бастілії.

У цієї гусені багато довгих і коротких ніжок. Починаючи від голови, перша пара ніжок тягнеться: з лівого боку — до Марсового поля, Трокадеро і виставки, з правого — до Монмартрського кладовища. Друга пара ніжок (трохи коротших) з лівого боку сягає Військової академії, Палацу інвалідів і Палати депутатів, з правого — церкви святої Магдалиии й опери. Далі (в напрямку до хвоста) йдуть: Академія красних мистецтв, з правого — Пале-Ронль, банк і біржа; з лівого боку Французький інститут і Монетний двір, з правого — Центральний ринок; з лівого — Люксембурзький палац, музей Клюні й Медична академія, з правого — площа Республіки з казармами принца Євгенія.

Крім центральної осі й правильності загального контура міста, Вокульський помітив (про це між іншим говорилося і в довідниках), що в Парижі існують різноманітні види людської праці і що розміщені вони в певному порядку. Між площею Бастілії та площею Республіки зосереджені промисловість і ремесла; навпроти них, по другий бік Сени, лежить Латинський квартал — зосередження учнів і вчених. Поміж Оперою, площею Республіки та Сеною згромаджені експортна торгівля і фінанси; поміж Собором Паризької матері божої, Французьким інститутом та Моппарнаським кладовищем туляться залишки аристократичних родин; від опери до Арки Зорі тягнеться дільниця скоробагатьків, а навпроти, на лівому березі Сени, поруч Палацу інвалідів та Військової академії, — резиденція вояччини та всесвітніх виставок.

Ці спостереження викликали у Вокульського нові думки, які раніш не приходили йому в голову або були дуже невиразні. Значить, велике місто, як і рослина або тварина, має, свою анатомію і фізіологію. Значить, праця мільйонів людей, які так голосно кричать про свою свободу, дає ті самі наслідки, що й робота бджіл, які будують правильної форми стільники, робота мурах, які будують гостроверхі горбки, або хімічних сполук, що утворюють правильної форми кристали.

Отже, життям суспільства керує не випадок, а непорушний закон, який, немов на сміх над людською пихою, так виразно виявився в житті найлегковажнішого народу, французів! Правили ними Меровінги й Каролінги, Бурбони й Бонапарта, було у них три республіки й періоди анархії, була інквізиція й атеїзм, їхні правителі й міністри змінялися, як жіночі моди або хмари на небі… І, незважаючи на безліч змін, Париж все виразніше набував форми блюда, розколеного Сеною; все ясніше вирізнялася в ньому центральна вісь, що йде від площі Бастілії до Арки Зорі, все наочніше розмежовувались квартали — вчений і промисловий, аристократичний і торговельний, військовий і буржуазний.

Ту саму непохитну закономірність спостеріг Вокульський в історії кільканадцяти найзнаменитіших паризьких родин. Дід, скромний ремісник, працював на вулиці Темпль по шістнадцять годин на добу; його син, скуштувавши плодів науки в Латинському кварталі, відкрив велику майстерню на вулиці Сент-Антуан; внук, заживши ще більшої науки, перебрався, як великий торговець, на вулицю Пуассоньєр, а правнук, вже ставши мільйонером, оселився недалеко від Єлісейських Полів, аби… його дочки могли хворіти на нерви на бульварі Сеп-Жермен. Таким чином, рід, який трудився й нажив багатство коло Бастілії, виснаживши свої сили коло Тюільрі, згасав коло Собору Паризької матері божої. Топографія міста відповідала історії його мешканців.

Думаючи про цю дивну закономірність фактів, які вважають за випадкові, Вокульський відчував, що, мабуть, єдине, що може вилікувати його від апатії, це отакі дослідження.