Болеслав Прус - Лялька

Тут відбуватимуться торги, — каже пан Ігнац і забуває про докори сумління. Велетень з бородою і в жовтому єдвабному халаті розпливається в його уяві, як туман.

Підійшовши ближче, пан Ігнац насамперед помічає, що до будинку ведуть двоє величезних воріт і двоє дверей.

Далі він бачить чотири юрби одягнених в чорне євреїв з дуже серйозними фізіономіями. Пан Ігнац не знає, куди йти, але прямує до тих дверей, перед котрими стоїть найбільша юрба євреїв, догадуючись, що тут і відбуватимуться торги.

В цю хвилину до будинку під’їжджає екіпаж, а в ньому — пан Ленцький. Пан Ігнац не може дивитись на нього, без почуття пошани до його чудових сивих вусів і не може не захоплюватись його самовдоволеним виглядом. Бо пан Ленцький зовсім не схожий на банкрута, будинок якого продають з торгів, — він швидше схожий на мільйонера, який приїхав до нотаріуса одержати дрібну суму — якихось там сто з чимось тисяч карбованців.

Ленцький урочисто висідає з екіпажа, тріумфальним кроком підходить до дверей суду, а в цей час з другого боку вулиці до нього підбігає якийсь джентльмен, з усього видно — гультяй, але виявляється, що то його адвокат. Недбало поздоровкавшися з ним, пан Ленцький питає:

— Ну? Коли ж?

— За годину… може, трохи пізніше… — відповів йому джентльмен.

— Уявіть собі, — каже пан Ленцький з добродушною усмішкою, — тиждень тому один мій знайомий взяв двісті тисяч карбованців за будинок, який коштував йому півтораста тисяч. Мені мій коштував сто тисяч, отже, я повинен одержати за нього тисяч сто двадцять п’ять…

— Гм… Гм… — бурмоче адвокат.

— Може, ви сміятиметесь, — каже далі пан Томаш, — бо ви не вірите в передчуття і сни, але мені снилося, що мій будинок продано за сто двадцять тисяч… Я вам кажу це перед торгами, розумієте? За кілька годин ви переконаєтесь, що не слід сміятися зі снів… «Багато є на небі й на землі!..» [83] «Багато є на небі й на землі, чого й не снилось нашим мудрецям» — слова Гамлета, звернені до Тораціо.

— Гм… Гм… — відповідає адвокат, і вони обидва заходять у перший під’їзд.

— Слава богу! — думає пан Ігнац. — Якщо Ленцький візьме за свій будинок сто двадцять тисяч, то, значить, Стах не заплатить дев’яноста тисяч!»

Хтось легенько торкає його за плече. Пан Ігнац оглядається й бачить позад себе старого Шлангбаума.

— Може, ви мене шукаєте? — питає сивоволосий єврей, пильно дивлячись йому в очі.

— Ні, ні… — збентежено відповідає пан Ігнац.

— У вас до мене немає ніякої справи? — питає далі Шлангбаум, кліпаючи червоними повіками.

— Ні, ні…

— Гіт! — бурмоче Шлангбаум і відходить до своїх єдиновірців.

Панові Ігнацу робиться холодно: присутність Шлангбаума в цьому місці будить в ньому нові підозріння. Щоб розвіяти їх, він питає швейцара, де відбуваються торги.

Швейцар показує йому на сходи.

Пан Ігнац вибігає нагору й потрапляє в якийсь зал. Там він бачить величезну юрбу євреїв, що зосереджено слухають якогось промовця. Жецький догадується, що тут відбувається судова справа, що говорить прокурор і що йдеться про велике шахрайство. В залі душно; промову прокурора трохи приглушує гуркіт екіпажів, що лунає з вулиці.

Судді дрімають, адвокат позіхає, обвинувачений поглядає на них так, ніби хоче ошукати найвищу судову інстанцію, а євреї співчутливо дивляться на нього й уважно слухають обвинувальну промову. На найсильніші закиди прокурора деякі кривляться й вигукують: «Ай-вай!..»

Пай Ігнац виходить з залу: не для цього він сюди прийшов.

Опинившись знову на сходах, пан Ігнац хоче йти на третій поверх; і тут він зустрічається з баронесою Кінешовською, яка сходить вниз в товаристві мужчини, схожого на нудного вчителя стародавніх мов. Але то адвокат, про що свідчить срібний значок на лацкані його старого фрака; сірі штани жерця правосуддя такі витерті на колінах, ніби власник їх, замість боронити своїх клієнтів, безупинно освідчувався в коханні богині Феміді.

— Якщо початок лише за годину, — плаксивим голосом каже пані Кшешовська, — то я піду поки що в костьол капуцинів… Як ви думаєте?

— Я не думаю, щоб ваш візит до капуцинів вплинув на хід торгів, відповів нудьгуючий адвокат.

— Якби ви, добродію, справді хотіли, якби потурбувались…

Адвокат у витертих штанах нетерпляче махає рукою.

— Ах, пані добродійко, я вже стільки набігався з тими торгами, що маю право хоч сьогодні трохи відпочити. До того ж мені через кілька хвилин треба виступати державним захисником в справі про вбивство… Бачите отих гарних дам? Всі вони прийшли послухати мою промову. Гучна справа!