Болеслав Прус - Лялька

Так собі думав та передумував пан Жецький аж до закриття магазину, Його трохи боліла голова, тому він вийшов погуляти на Новий З’їзд, потім повернувся й зарання ліг спати. «Завтра, — сказав він собі, — я остаточно довідаюсь, у чому річ. Якщо Шлангбаум купить будинок Ленцького й дасть за нього дев’яносто тисяч, то це означатиме, що він справді підставна особа, а Стах остаточно здурів. А може, Стах і не купує того будинку, може, це тільки балачки?..»

Він заснув, і йому приснилося, що в вікні якогось великого будинку стоїть панна Ізабелла, а Вокульський, що стояв з ним поруч, зривається до неї бігти. Даремно тримає його пап Ігнац, аж піт обливає все його тіло, Вокульський виривається і зникає в брамі будинку. «Стаху, вериися!..» — кричить пан Ігнац, бачачи, що будинок починає хитатися.

І от будинок валиться. Усміхнена панна Ізабелла вилітає з нього, як птиця, а Вокульського не видно… «Може, він вбіг у двір і залишився цілий…» — думає пап Ігнац і прокидається; серце у нього мало не вискочить з грудей.

Вранці пан Ігнац прокидається за кілька хвилин перед шостою; він пригадує, що сьогодні продаватимуть з торгів будинок Ленцького, що йому треба подивитись на це видовище, і зривається з ліжка, як пружина. Він босоніж підбігає до великого таза, обливається крижаною водою і, розглядаючи свої тонкі, як палиці, ноги, бурмотить.

— Здається, я трохи погладшав.

Під час складної процедури умивання пан Ігнац зчиняє такий гуркіт, що будить Іра. Брудний пудель розплющує своє єдине око і, мабуть, помітивши незвичайне пожвавлення свого хазяїна, зіскакує з сундука на підлогу. Він потягається, позіхає, витягає назад одну ногу, потім другу, потім на хвилинку сідає навпроти вікна, за яким чути відчайдушний крик недорізаної курки, і зміркувавши, що насправді нічого не сталося, повертається на свою підстілку.

З остороги, а може, з гніву на свого хазяїна за марну тривогу, Ір обертається спиною до кімнати, а носом і хвостом до стіни, немов хоче сказати панові Ігнацу: «Не хочу я дивитись на твою худорбу».

Жецький в одну мить одягається, блискавично випиває чай, не дивлячись ні на самовар, ні на слугу, який його приніс. Потім він біжить у магазин, три години сидить над рахунками, не звертаючи уваги на покупців та балачки службовців, і рівно о десятій каже до Лісецького:

— Пане Лісецький, я повернусь о другій…

— Страшний суд настав! — бурчить Лісецький. — Мабуть, щось у лісі здохло, коли цей телепень наважився в таку пору вийти до міста…

Ставши на тротуарі перед магазином, ран Ігнац відчуває, що його гризуть докори сумління. «Що це я сьогодні виробляю! — думає він, — Яке мені діло до продажу з торгів навіть палаців, не тільки звичайних домів?..»

І вагається: чи йти на торги, чи повертатися в магазин?

В цей час він бачить, як по Краківському Передмістю проїжджає візницький екіпаж, а в ньому сидить висока, худюща, виснажена дама в чорному вбранні. Дама дивиться на їх магазин, і Жецький в її запалих очах та на посинілих губах помічає вираз смертельної ненависті. «Їй же богу, це баронеса Кшешовська… — бурчить пап Ігпац. — Звичайно, вона їде на торги… Оце здорово!»

Проте у нього прокидається сумнів: «Хто його знає, чи баронеса їде в суд? Може, це лише плітки, треба було б перевірити!» — думає пан Ігнац, забуваючи про свої обов’язки управителя і найстаршого продавця, і рушає за екіпажем баронеси. Сухоребрі шкапи плентаються так повільно, що він має можливість не спускати з ока екіпаж протягом усієї дороги, аж до колони Сигізмунда. В цьому місці візник повертає ліворуч, а Жецький думає: «Звичайно, що ця відьма їде на Медову. Їхала б на мітлі — дешевше коштувало б».

Через двір дому Резлера, що нагадує йому позавчорашню пиятику, та Сенаторською вулицею він виходить на Медову. По дорозі заходить в чайний магазин Новицького, вітається з хазяїном і зараз же йде далі, бурмочучи:

— Що він подумає, побачивши мене в цю годину на вулиці?.. Звичайно, подумає: нікчемний управитель, замість сидіти в магазині, він тиняється по місту… От нещастя!

Всю решту дороги його мучать докори сумління. Вони прибирають подоби бородатого велетня в жовтому єдвабному халаті й таких самих штанах, який, добродушно, а заразом і іронічно дивлячись йому в очі, каже: «Скажіть мені, пане Жецький, де таке видано, щоб порядний купець о такій порі тинявся по вулицях? Ви, пане Жецький, такий самий купець, як я танцюрист…»

І пан Ігнац відчуває, що не може нічого відповісти суворому судді. Він червоніє, пітніє і вже хоче повернутися до своїх книг (але так, щоб його побачив Новицький), коли раптом бачить перед собою колишній Пацаїв палац, теперішній будинок суду.