Болеслав Прус - Лялька

Пролунав дзвінок, що сповіщав про третій заїзд. Панна Ізабелла стала на сидінні; обличчя її зашарілося. За кілька кроків від неї проїхав з нудьгуючим виглядом Юнг.

— Гляди ж не підведи, конику!.. — вигукнула панна Ізабелла.

Вокульський вскочив у свій екіпаж і навів бінокля. Він так захопився змаганням, що на хвилину забув навіть за панну Ізабеллу. Секунди тяглися, як години; йому здавалося, що він прив’язаний до тих трьох коней і що кожен їх рух болісно відгукується в його тілі. Він вважав, що його коневі бракує вогню і що Юнг занадто байдужий.

Мимоволі він чув балачки навколо себе:

— Юнг переможе…

— Хто його знає!.. Ви подивіться на того гнідого…

— Дав би десять карбованців, аби Вокульський виграв… Нехай би втер носа графам…

— Кшешовський сказився б…

Дзвінок. Троє коней з копита рушили галопом.

— Юнг попереду…

— А це якраз і нерозумно…

— Вже поминули поворот…

— Перший поворот, а гнідий зараз за ним.

— Другий… Знову вирвався…

— Але гнідий не відстає…

— Малинова куртка ззаду…

— Третій поворот…

Але Юнг на них не звертає ніякісінької уваги…

— Гнідий доганяє…

— Дивіться!.. Дивіться!.. Малиновий випереджає гнідого…

— Гнідий позаду…. Програли, добродію…

— Малиновий доганяє Юнга…

— Не дожене, він уже підганяє коня…

— Ого… го… Браво, Юнг!.. Браво, Вокульський!.. Коник летить, як птах… Браво!..

— Браво!.. Браво!..

Дзвінок. Юнг виграв. Високий спортсмен узяв коня за повід і, підвівши до суддівської трибуни, закричав:

— Султан!.. Жокей — Юнг!.. Власник — анонім…

— Який там анонім!.. Вокульський!.. Браво, Вокульський!.. — галасувала юрба.

— Власник — пан Вокульський! — потвердив високий спортсмен і одіслав коня на аукціон.

Юрба з захопленням сприйняла перемогу Вокульського.

Ще ніколи скачки так не хвилювали глядачів: усі раділи, що варшавський купець побив двох графів.

Вокульський підійшов до екіпажа графині. Пан Ленцький і старі дами поздоровляли його, панна Ізабелла мовчала.

В цей час до Вокульського підбіг високий спортсмен.

— Пане Вокульський, — сказав він, — ось ваші гроші.

Триста карбованців приз і вісімсот за коня; я його купив…

Вокульський, тримаючи в руках пачку банкнотів, звернувся до панни Ізабелли.

— Ви дозволите вручити вам ці гроші для вашого притулку?..

Панна Ізабелла взяла гроші й подивилась на нього з чарівною усмішкою.

Раптом Вокульського хтось штовхнув. То був барон Кшешовський. Блідий від гніву, він підійшов до екіпажа і, простягаючи руку панні Ізабеллі, закричав по-французькому:

— Я радий, кузино, що твої поклонники тріумфують…

Прикро мені тільки, що моїм коштом… Вітаю дам! — уклонився він графині й Заславській.

Графиня спохмурніла; пан Ленцький збентежився; панна Ізабелла зблідла. Барон задирливо насадив на ніс окуляри, що весь час спадали, і, не зводячи очей з панни Ізабелли, говорив далі:

— Так, так… Дуже мені щастить із твоїми поклонниками…

— Пане бароне… — втрутилась Заславська.

— Я ж не кажу нічого поганого… Кажу тільки, що мені дуже щастить…

Вокульський, що стояв позад барона, торкнув його за плече і сказав:

— На одне слово, пане бароне.

— А, це ви, — відповів барон, пильно дивлячись на Вокульського.

Вони одійшли вбік.

— Пане бароне, ви мене штовхнули…

— Прошу пробачення.

— Мені цього мало.

— Ви хочете сатисфакції? — спитав барон.

— Так.

— В такому разі до ваших послуг, — сказав барон, шукаючи візитної картки. — Тьху, чорт! Забув картки… Може, у вас є блокнот і олівець, пане Вокульський?

Вокульський подав йому свою візитну картку і блокнот, в якому барон записав адресу і своє прізвище, не проминувши нагоди зробити в кінці велику закарлючку.

— Мені буде приємно, — додав він, кланяючись Вокульському, — поквитатися з вами за мого Султана.

— Постараюсь задовольнити вас, пане бароне.

Вони розійшлися, обмінявшись якнайчемнішими поклонами.

Графиня розсердилась і сказала їхати додому, не чекаючи кінця змагань. Вокульський ледве встиг підійти до екіпажа й попрощатися з дамами. Перш ніж коні рушили, панна Ізабелла вихилилась з екіпажа і, простягнувши Вокульському кінчики пальців, промовила:

— Merci, monsieur… [72] Дякую, пане… (Франц.)

Вокульський остовпів од радості. Він побув ще на одному заїзді, але це бачив, що круг нього діється, і, скориставшись перервою, залишив іподром.

Просто із скачок Вокульський поїхав до Шумана.