Болеслав Прус - Лялька

Доктор сидів коло відчиненого вікна в приношеному ватяному халаті і читав коректуру своєї етнографічної брошури; було в ній лише тридцять сторінок, але, щоб їх написати, він використав тисячі спостережень і витратив чотири роки праці. Це було дослідження про колір і будову волосся людності, яка населяла Царство Польське. Вчений доктор всім казав, що книжки його куплять щонайбільше кільканадцять примірників, проте нишком замовив чотири тисячі і був певний, що вона витримає і друге видання. Посміюючись із своєї улюбленої спеціальності та нарікаючи, що вона нікого не цікавить, Шуман в глибині душі вірив, що нема культурної людини, яку б глибоко не цікавило питання про колір волосся та співвідношення його діаметрів. В цю хвилину він саме думав, чи не поставити на брошурі епіграфом афоризм: «Покажи мені твоє волосся, і я скажу тобі, хто ти».

Коли Вокульський увійшов у його кімнату і, стомлений, сів на канапу, доктор одразу почав:

— Що воно за неуки, оті коректори… Тут у мене наведено кілька сот десяткових дробів, і, уяви собі, — половина їх набрана з помилками… Вони думають, що якась там тисячна або сота частка міліметра нічого не означає, а не знають, недоумки, що саме в ній і полягає весь сенс. Хай мене чорти візьмуть, коли в Польщі можливе не тільки винайдення, а навіть друкування логарифмічних таблиць! Порядний поляк пріє вже над другим десятковим дробом, на п’ятому у нього починається гарячка, а на сьомому хапає грець… Ну, що там у тебе чувати?

— Дуель, — відповів Вокульський.

Доктор підхопився з крісла й так рвучко побіг до канапи, що поли його халата розвіялись, і він став схожий на кажана.

— Що?.. Дуель?.. — крикнув він, блискаючи очима. — І ти, може, думаєш, що я піду з тобою в ролі лікаря?.. Буду дивитись, як два дурні стрілятимуть один одному в лоб, і, може, ще котрого-небудь буду перев’язувати?.. Навіть не подумаю втручатися в ці дурощі!.. — кричав він, хапаючись за голову. — Зрештою я не хірург і взагалі вже давно розпрощався з медициною…

— Та ти будеш не лікарем, а секундантом.

— A-а… то інша річ, — одразу заспокоївся лікар. — З ким?..

— З бароном Кшошовським.

— Добро стріляє, — буркнув доктор, випинаючи нижню губу. — А за що?..

— Штовхнув мене на скачках.

— На скач… А що ти там робив, на тих скачках?..

— Виставляв коня і навіть одержав приз.

Шумаи ляснув себе по потилиці і раптом, підійшовши до Вокульського, розсунув йому повіки й почав пильно дивитися в очі.

— Ти думаєш, що я здурів? — спитав Вокульський.

— Поки що ні. Скажи, — додав Шуман, трохи помовчавши, — це ти серйозно чи жартуєш?

— Цілком серйозно. Не погоджусь ні на які переговори і поставлю якнайсуворіші умови.

— Що, спідниця?.. Навіть півні б’ються тільки за…

— Шуман… обережніше! — перебив його Вокульський здавленим голосом і випростався на канапі.

Доктор знову пильно подивився на нього.

— Навіть так? — буркнув він. — Гаразд, буду твоїм секундантом. Якщо маєш розбити довбешку, то розбивай при мені, може, я тобі чим-небудь допоможу…

— Я зараз пришлю сюди Жецького, — сказав Вокульський, тиснучи йому руку.

Від лікаря він пішов у свій магазин, коротко переговорив з паном Ігнацом і, повернувшись додому, о десятій ліг спати. Спав як убитий. Його лев’яча натура потребувала сильних зворушень, і тільки після них в його запальній душі відновлювалась рівновага.

Другого дня о п’ятій годині після полудня Жецький з Шуманом їхали до графа-англійця, який був секундантом Кшешовського. Обидва приятелі Вокульського цілу дорогу мовчали, один тільки раз пан Ігнац озвався:

— Ну, докторе, що ви на це скажете?

— Те, що вже одного разу сказав, — відповів Шуман. — Ми наближаємось до п’ятої дії. Це має бути або кінець путящого чоловіка, або початок цілої серії дурниць…

— Щонайгірших, бо політичних, — вкинув слово Жецький.

Доктор здвигнув плечима й одвернувся, бо пан Ігнац з його вічною політикою здавався йому нестерпним.

Граф-англієць ждав їх у товаристві другого джентльмена, який раз у раз виглядав у вікно на хмари і час від часу порушував кадиком так, ніби йому трудно було щось проковтнути. Він справляв враження неуважної людини, на справді ж був чоловік незвичайний — мисливець на левів і глибокий знавець єгипетської старовини.

В кабінеті графа-англійця посередині стояв стіл, накритий зеленим сукном, а навколо стола — чотири високих стільці. На столі лежало чотири аркуші паперу, чотири олівці, дві ручки з перами і стояла чорнильниця таких велетенських розмірів, немов була призначена для ножних ванн.